Трубопровідний транспорт України. Проблеми та перспективи розвитку

Курсовая работа

Зміст

Вступ 3

I.Трубопроводи України, їх важливість та унікальність 4

1.1.Типи трубопроводів та їх повна характеристика 4

1.2. Правовий статус ГТС України .11

1.3. Проблеми функціонування трубопроводів ………………… .….12

II.Аналіз розвитку і функціонування 16

2.1.Аналіз функціонування нафтопроводів 16

2.2.Аналіз функціонування газопроводів .17

2.3.Аналіз функціонування продуктопроводів 20

III. Країни що володіють трубопровідним транспортом 22

3.1.Світовий досвід .22

3.2.Зв’язки та співпраця України з іншими країнами світу 24

3.3. Перспективи для України .24

Висновки .30

Використана література .31

Вступ

Актуальність теми: розвиток і безперебійна робота всіх галузей економіки країни залежить від своєчасного та якісного постачання нафти, нафтопродуктів і газу. Ці продукти переміщаються усіма можливими видами транспорту, але найвигіднішим за техніко-економічними показниками (собівартість перевезення, капітальні вкладення, витрати металу, пального й інших матеріалів, швидкість доставлення) є трубопровідний транспорт, який з єднує місця видобування і переробки нафти, газу зі споживачами, і через це одержав найкращий розвиток. Посягання на безпеку руху й експлуатації транспорту є великою суспільною небезпекою, через те пошкодження об єктів магістральних трубопроводів законодавчо вважається тяжким злочином (ст.12 КК), який характеризується особливою, підвищеною небезпечністю. Слід також відзначити, що магістральні трубопроводи, які структурно входять не тільки до єдиної транспортної мережі України, але й інших держав, виконують важливу для нашої країни роль у транзиті нафти, газу й нафтопродуктів та слугують ще одним джерелом прибутку для нашої держави.

Мета роботи: дослідження сучасного стану, функціонування, проблем та перспектив українського трубопровідного транспорту. Предмет дослідження: сучасний стан, проблеми та перспективи трубопровідного транспорту України. Об’єкт дослідження: трубопровідний транспорт України, проблеми та перспективи розвитку. Завдання роботи:

  • визначити законодавчі засади функціонування трубопровідного транспорту України;
  • дослідити розміщення основних транспортних шляхів трубопровідного транспорту;
  • проаналізувати обсяги транспортування різних видів паливно-енергетичних ресурсів за допомогою трубопровідного транспорту;
  • визначити проблеми та перспективи розвитку трубопровідного транспорту;
  • зробити висновки та пропозиції за результатами дослідження.
    10 стр., 4904 слов

    Тубопровідний транспорт світу

    ... видів транспорту трубопровідний транспорт найкраще підходить для їх транспортування. трубопровідний транспорт вантажопотік нафта 1. Основні функції та значення трубопровідного транспорту світу На ... неї. На сучасному єтапі карта трубопровідного транспорту Європи показано на Мал 1. 4. Перспективи розвитку і проблеми трубопровідного транспорт Проблеми трубопровідного транспорту нафтопродуктів: ...

    Розділ I.

Трубопроводи України, їх важливість та унікальність

1.1.Типи трубопроводів, розміщення та їх повна характеристика

Трубопровідний транспорт відрізняється найменшою собівартістю і використовується для перекачування нафти, нафтопродуктів, газу, а також деяких хімічних продуктів (зокрема, аміаку).

Він є одним з найефективніших, бо, порівняно із залізничним і автомобільним транспортом, доставка нафти ним в три рази дешевша. Перевагами цього виду транспорту є і можливість функціонування протягом усього року, висока продуктивність праці, відносно мала кількість обслуговуючого персоналу мінімальні втрати при транспортуванні, можливість прокладання трубопроводів за найкоротшою відстанню незалежно від рельєфу, безперервність процесу транспортування, а також його екологічна чистота.

Це відносно новий вид транспорту.

Трубопровідний транспорт в Україні є одним з найрозвинутішим і складається з двох частин – газопроводу та нафтопроводу. За обсягом транзиту трубопровідний транспорт є першим.

На сьогодні Україна є найбільшим у світі транзитером природного газу. Системами магістральних газопроводів, які перебувають у користуванні НАК «Нафтогаз України», російський природний газ надходить до країн Західної, Центральної та Східної Європи. Ці системи технологічно зв»язані з аналогічними магістральними газопроводами Росії, Бєларусі, Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини та Польщі, а через них — і з газопроводами всього Європейського континенту. Пропускна спроможність вітчизняної газотранспортної системи на вході становить 290 млрд. м3, а на виході (до країн Західної, Центральної та Східної Європи, а також до Молдови і на південь Росії) — майже 170 млрд. м3 на рік.

Відповідно до програми розширення потужностей для транзиту газу і забезпечення його надійності, передбачено будівництво 4 компресорних станцій на першій нитці газопроводу «Торжок — Долила» (довжиною 529 км) і другої нитки цього газопроводу з двома компресорними станціями; другої нитки газопроводу «Ананьїв — Ізмаїл» (довжиною 377км) з трьома компресорними станціями; газопроводу-перемички «Тальне—Ананьїв» (довжиною 190 км), а також розширення газопроводу «Долина-Ужгород».

Газопроводом «Хуст-Сату-Маре» (довжиною 35 км і річною продуктивністю до 10 млрд. м3), введеним в експлуатацію в 1999 р. для подачі газу до Румунії, його додаткові обсяги діючою системою надходять до Туреччини і Балканських країн. Тим часом будівництво другої нитки газопроводу «Ананьїв — Ізмаїл» (річною продуктивністю 18 млрд. м3), компресорних станцій «Тарутіно» та «Ананьїв», газопроводу-перемички «Тальне–Ананьїв» не тільки повністю задовольнить перспективні потреби в транзиті російського газу до країн цього регіону, але й створить умови для подальшого нарощування цієї системи.

Газопровідний транспорт є не лише найбільш ефективним, а й фактично єдиним видом транспорту в Україні для транспортування газу. Загальна протяжність газопроводів України сягає 38 тис. км.

16 стр., 7655 слов

Трубопровідний транспорт України

... будівництва магістрального газопроводу Єфремівка—Диканька— Київ із продовженням його до західних областей України. Довжина цього газопроводу 1010 км, ... 729 мм, і подача газу подвоїлася. У цей же період побудовані газопроводи Таганрог-Жданів, Таганрог-Амвросіївка-Слов’янськ. У ... у середньому 70 – 80 км/добу. Трубопровідний транспорт доцільно використовується під час транспортування масових однорідних ...

Рис.1.

 типи трубопроводів 1

З рис.1. видно що газотранспортна система України продовжує свій розвиток, будуючи нові трубопроводи, що дозволяє більш ефективно транспортувати газ по території України.

Основу становлять магістральні газопроводи, збудовані в 50-х і 60-х роках для експорту газу з України: Дашава — Київ — Москва, Шебелинка — Брянськ, Шебелинка — Острогожськ — Москва, Дашава — Мінськ — Вільнюс — Рига. Три перших газопроводи нині використовуються для поставок в Україну газу з Росії та Туркменистану. Для газифікації країни були збудовані такі газопроводи: Дашава — Дрогобич, Дашава — Стрий, Дашава — Долина — Львів, Угорськ — Івано-Франківськ, Шебелинка — Харків, Шебелинка — Дніпропетровськ — Кривий Ріг — Одеса — Кишинів, Шебелинка — Київ — Красилів — західні райони України. З Прикарпаття йдуть газопроводи в Польщу, Словаччину, Чехію. Через територію України прокладено магістральні газопроводи з Оренбурга, Західного Сибіру, якими Росія експортує газ у Західну Європу.

Нове будівництво та реконструкція газопроводів і компресорних станцій дозволять підвищити потужність і надійність діючої транзитної системи газопроводів, забезпечити перспективні потреби нашої країни в транзитних поставках газу до 2010 р. і на майбутнє.

Рис.2.

 типи трубопроводів 2

На цій карті (рис.2.) відмічено основні газопроводи та напрямки транспортування газу, підземні сховища газу, компресорні станції, газовимірювальні станції та газові родовища.

Історія.Газотранспортна система України на сьогодні є одним з найбільших надбань держави, основним стрижнем нафтогазового комплексу країни, гарантом її енергетичної безпеки. Постійний інтерес до системи як фахівців, так і пересічних громадян не знижується, що пояснюється надзвичайно важливою роллю газотранспортної системи в економіці України. Газова промисловість України бере свій початок у Прикарпатті на зламі ХІХ-ХХ століть. Після відкриття на початку 20-х років Дашавського газового родовища в 1924 році був збудований перший газопровід від Дашави до Стрия — цей рік прийнято вважати початком розвитку газової промисловості України. Відкриття достатніх запасів газу на заході України зумовило будівництво газопроводу “Дашава-Київ”, загальною протяжністю 509,6 км, діаметром 500мм, робочим тиском 45кг/см кв та пропускною здатністю 1,5 млн.куб м на добу, перші кубометри газу цим газопроводом до м. Київ були подані 17 листопала 1948 року. А 24 листопада 1948 року вже подавалось близько 1 млн. куб м газу на добу. Цього ж року блакитним паливом було також забезпечено м.Тернопіль. Було створенно Управління з експлуатації газопроводу “Дашава — Київ”, яке мало у своєму складі п’ять районних управлінь у містах Тернопіль, Красилів, Бердичів, Київ та у с. Гнєздичево. Газопровід “Дашава — Київ” на той час був найпотужнішим газопроводом в Європі, пропускна здатність якого становила близько 2 млрд.куб.м в рік. Він налічував 230 переходів через природні та штучні перепони (24 річки, 36 залізниць, 46 шосейних доріг, 139 боліт і балок).

26 стр., 12997 слов

Транспортна система України

... напіввоєнізовану систему і перебувала під особливим контролем урядових інстанцій. Транспорт України був складовою частиною союзного транспортного міністерства ... на 258,9 млн.грн. більше, ніж у попередньому році. Збільшуючи обсяги перевезень і поліпшуючи їх ... транспортними вузлами України є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Львів, Одеса, Донецьк. Найбільші залізничні вузли України – Київ, Харків, Лозова, ...

Трасу обслуговували 573 км повітряної лінії зв’язку з 57 селекторними пунктами. Було збудовано 49 будинків лінійних обхідників і створено аварійно-ремонтні пунтки (АРП) в Тернополі, Красилові та Бердичеві.В 1951 році газопровід був продовжений з Києва через Брянськ до Москви (і названий “Дашава – Київ – Брянськ — Москва”).

Максимальної пропускної здатності — 5млн.куб м газу на добу — було досягнуто в 1959 році з пуском КС в Тернополі, Красилові, Бердичеві та Боярці. З відкриттям нових потужних родовищ газу в 1966 році газопровід “Дашава-Київ”, підключений до першої нитки газопроводу “Шебелинка-Полтава-Київ”, став працювати як розподільний. Таким чином, з жовтня 1966 року, коли було реконструйовано шлейфи на КС, газ пішов у зворотньому напрямку зі Сходу на Захід. Довжина газопроводу в межах УМГ «Київтрансгаз» становить 462 км. На цьому відрізку газопровід «Дашава – Київ» обслуговується силами Боярського, Бердичівського і Красилівського ЛВУМГ. На ньому функціонує 31 станція катодного захисту, ізоляція – гумобітумна. На даний момент газопровід використовується як розподільний з робочим тиском 4,5 МПа. Газ до нього потрапляє від пунктів редукування газу системи «Київ – Захід України», розміщених відповідно на компресорних станціях «Красилів», «Бердичів» і «Боярка». Газопровід «Дашава – Київ» будувався із труб виробництва США і Ждановського трубопрокатного заводу (нині –трубопрокатний цех заводу імені Ілліча, м. Маріуполь).

Технічний стан металу газопроводу станом на 2007 рік не втратив своїх механічних властивостей, тому його подальша експлуатація, як магістрального розподільного газопроводу, може здійснюватись і на майбутні роки.

Після введення в експлуатацію в 1967 році магістрального газопроводу Долина — Ужгород — Державний кордон розпочалась подача спочатку українського, а потім російського природного газу в країни Центральної та Західної Європи. Це стало початком функціонування найбільшого до сьогоднішнього часу коридору по транзиту російського газу, а Україна стала однієї з найбільших транзитних країн. В 70-80 роках зростаючий попит на природний газ як в Європі, так і колишньому СРСР став причиною будівництва трансконтинентальних газопроводів, таких як «Союз», Уренгой-Ужгород, «Прогрес» та ряду інших. До проголошення незалежності України газотранспортна система формувалась в складі Єдиної системи газопостачання СРСР. В 1966 році в складі Мінгазпрому СРСР було організовано об»єднання «Укргазпром». В 1970 році загальна довжина газопроводів становила 11,5 тис.км, в 1980 році — 18 тис.км, а в 1990 році досягла майже 30 тис.км.

Нафтопровідний транспорт України включає в себе 12 основних нафтопроводів загальною протяжністю біля 3,0 тис. км. Діаметр труб — 720 мм. Нафтопровідна мережа представлена транс-європейським нафтопроводом «Дружба», протяжність якого в межах України — 680 км. По ньому нафта з Росії через територію України поставляється в країни Центральної Європи (Словаччини і Угорщини).З 1999 р. встановлено плату за транзит нафти територією України у розмірі 0,75 дол. за 1 т. Згідно з укладеними угодами, українська сторона зобов»язана направляти частину коштів, одержаних від перекачування нафти, на реконструкцію та утримання нафтопроводів. У свою чергу, російська сторона зобов»язалася транспортувати через нашу територію достати і для цього обсяги нафти та ще в 1993 р. відмовилася від спорудження нафтопроводу еі обхід території України.

Протягом останніх років досягнуті домовленості вдавалося зберегти. Проте не­стабільність і непередбачуваність українського податкового законодавства дають російській стороні підстави переглянути свої зобов»язання щодо будівництва наф­топроводу в обхід України, що, в свою чергу, призведе до значного зменшення пе­рекачування нафти її територією та (як наслідок) до скорочення валютних надходжень до державного бюджету нашої держави. А головне — Україна може втратити унікальну нафтотранспортну систему забезпечення доставки нафти на Лисичанський, Кременчуцький, Херсонський і Одеський нафтопереробні заводи.

Крім того, Законом України «Про податок на додану вартість» з 1 січня 2000 р. введено ПДВ на транзитні послуги, що ще більше ускладнить проблему транзиту. З огляду на це, з метою збереження транзитних можливостей Української держави і забезпечення виконання національної програми «Нафта і газ України до 2010 року» необхідно вжити ряд заходів політико-економічного змісту:

  • не запроваджувати відрахування за транзит нафти (а також газу) територією України, а використовувати ці кошти на утримання всього багатокілометрового тру­бопровідного господарства (50 тис. км трубопроводів, 35 тис. км магістральних і розподільних газопроводів і 15 тис. км нафтопроводів і нафтопродуктоводів) у належ­ному робочому стані, що з часом стає дедалі складнішим (за даними фахівців «Укргазпрому», до 50% довжини трубопроводів є застарілими і небезпечними для експлуатації: щороку виникає нагальна потреба замінити 400-500 км труб, а планові ремонти здійснюються лише на ділянках довжиною 40-60 км);
  • залишити у розпорядженні підприємств нафтогазової галузі відрахування до Державного інноваційного фонду та до амортизаційного фонду з метою оновлення і реконструкції виробництва;
  • не обкладати ПДВ послуги, пов»язані з транзитом нафти (природного газу) територією України, а також операцій з продажу газу;
  • приділити більше уваги бережливому споживанню енергоносіїв (адже Україна посідає 6-е місце у світі за споживанням і 3-є (після США і Німеччини) — за імпортом газу, витрачаючи щороку 5 млрд.

дол. на закупівлю газу в Росії; велике споживання первинної енергії у розрахунку на одиницю ВВП робить вітчизняні товари неконкурентоспроможними на світовому ринку).

Решта нафтопроводів має внутрішньодержавне і міждержавне значення і забезпечує нафтопереробні заводи України нафтою, основна частка якої поки що надходить з Росії. Зокрема, це нафтопроводи Самара — Лисичанськ — Кременчук — Херсон і Мічурінськ — Кременчук. Через ці нафтопроводи в Україну надходить сибірська нафта.

Важливе значення мають нафтопроводи, які поставляють вітчизняну нафту на нафтопереробні заводи: це Гнідинці — Розбишівське — Кременчук довжиною 395 км; Кременчук — Херсон (428 км), Долина — Дрогобич (58 км), Битків — Надвірна (15 км), Качанівка — Охтирка.

Рис.3.

 типи трубопроводів 3

В цій таблиці (рис.3.) вказано технічні характеристики лінійної частини магістральних нафтопроводів.

В Україні створено мережу продуктопроводів: аміакопровід Тольятті — Горлівка — Одеса, етиленопровід Чепіль (Угорщина) — Калуш.

Відкрите акціонерне товариство “Укртранснафта” створено відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 червня 2001 року №256 на базі державних акціонерних товариств “Магістральні нафтопроводи “Дружба” та “Придніпровські магістральні нафтопроводи”. Головою правління ВАТ “Укртранснафта” обрано Тодійчука Олександра Сергійовича, Спеціального уповноваженого України з питань Євро-Азіатського нафтотранспортного коридору.

Загальна довжина нафтопроводів ВАТ “Укртранснафта” складає близько 3850 км. Перекачування нафти забезпечують 39 нафтоперекачувальних станцій сумарною потужністю 580 тис. кВт. Ємність резервуарного парку складає близько 800 тис. м3

Обсяги транспортування нафти ВАТ “Укртранснафта” становлять 64-66 млн. тонн нафти на рік. Пропускна спроможність нафтопроводів ВАТ “Укртранснафта” – 100 млн. тонн нафти на рік, у тому числі 66 млн. тонн – на експорт.

ВАТ “Укртранснафта” забезпечує надійне транспортування нафти на українські нафтопереробні заводи та транзитні поставки в країни Східної та Центральної Європи.

Одеса-Броди: найкоротший шлях каспійської нафти на Європейський ринок.

Зараз відбуваються суттеві зміни в структурі джерел постачання нафти в Європу. В наступні десять років прогнозується збільшення щорічного експорту нафти з прикаспійських держав до 100-150 млн. тон (2-3 млн.баррелів в день).

Це в 4-6 разів більше нинішніх обсягів.

Найбільш перспективним нафтодобувним регіоном є північна частина Каспійського моря, де розташовані родовища “Тенгіз” та “Кашаган”. Родовище “Кашаган” відоме як найбільше родовище, що було відкито в світі за останні 30 років. Створена транспортна інфраструктура (збудовано нафтопровід “Баку-Супса”, завершено будівництво першої черги нафтопровода “Тенгіз-Новоросійськ ІІ”) дає можливість транспортувати каспійську нафту на східне узбережжя Чорного моря. В той же час, обсяги нафти, що транспортуються через протоку Босфор, не можуть бути суттево збільшені. Таким чином, перспективи збільшення видобутку нафти в Каспійському регіоні викликали необхідність створення нових нафтопроводних маршрутів.

Нафтотранспортна система “Одеса-Броди” вирішує проблему пропускної здатності Босфора. Магістральний нафтопровід “Одеса-Броди” та морський нафтовий термінал “Південний” готові до прийняття та подальшого транспортування нафти до нафтопереробних заводів України та Європи.

Для подальшого розвитку проекту “Одеса-Броди” на коммерційній основі планується створення міжнародного консорціуму.

Технічні характеристики нафтопровідної системи “Одеса-Броди”

Довжина

674 км

Діаметр

1020 мм

Початкова пропускна потужність

14.5 млн тонн

Пропускна потужність після введення ІІ черги

45.0 млн тонн

Головних насосних станцій

1

Кількість насосних станцій після введення ІІ черги

3

Дедвейт танкерів

до 100,000 тонн

Ємність резервуарного парку І черги

200,000 м3

Ємність резервуарного парку після введення ІІ черги

600,000 м3

Рис.4.

 типи трубопроводів 4

1.2.Правовий статус ГТС України:

Чинне законодавство України визначає ГТС як майновий виробничий комплекс, призначений для транспортування та зберігання природного і нафтового газу. Цей комплекс охоплює, зокрема: магістральні газопроводи, газопроводи-відгалуження, газорозподільні станції та підземні сховища газу. Категорія «майновий комплекс» уточнена наказом ФДМ України № 78 (від 05.05.2001 р.).

Там само зазначено, що об’єкти, сукупність активів яких забезпечує здійснення окремої господарської діяльності загальнодержавного значення, не підлягають приватизації. Відповідно до Закону «Про трубопровідний транспорт» (від 15.05.1996 р.), усі складові ГТС належать до державної системи трубопровідного транспорту України. Цим Законом встановлено, що трубопровідний транспорт, який має важливе народногосподарське та оборонне значення, є держвласністю.

Оскільки власником ГТС є держава (яка здійснює управління системою в особі уповноважених органів — Кабміну, Мінпаливенерго і Нафтогазу), ухвалення рішення про переведення ГТС в іншу форму власності — виключна прерогатива ВР.

Чинним законодавством України заборонена передача в оренду об’єктів держвласності, внесених до переліку об’єктів, що не підлягають приватизації (ГТС належить до таких об’єктів).

Теоретично на підставі договору концесії, об’єкт держвласності може бути переданий у довгострокову оренду. При цьому концесіонер одержує право власності не на сам об’єкт, а на прибуток, отриманий від управління (експлуатації) об’єктом, і на продукцію (послуги), вироблену в результаті виконання умов концесійного договору. Реальний власник об’єкта — держава — може розраховувати тільки на обумовлену в концесійному договорі винагороду і у разі невиконання концесіонером зобов’язань достроково розірвати договір.

Передача ГТС у концесію (у разі вилучення системи з переліку об’єктів, що не підлягають приватизації) видається досить привабливою, однак існують високі ризики укладення концесійного договору, що не повною мірою відповідатиме інтересам держави. На практиці це може призвести до втрати контролю над тарифною політикою і, як наслідок, до зменшення транзитних тарифів на експортований газ та збільшення тарифів на внутрішнє транспортування.

Такий злочин як пошкодження об єктів магістральних трубопроводів трапляється не часто, однак, небезпечність його надзвичайно велика з огляду на те, що він може спричинити доволі тяжкі наслідки, такі як порушення нормальної роботи зазначених трубопроводів, а також створення небезпеки для життя людей, загибель людей, інші нещасні випадки з людьми або аварії, пожежі, значне забруднення довкілля чи інші тяжкі наслідки. Порівняно рідкісне застосування ст. 292 КК аж ніяк не свідчить, що вона малоефективна. Слід визнати, що сам факт існування цієї кримінально-правової норми має попереджувальний вплив на потенційних злочинців, здатних пошкодити магістральні трубопроводи і технологічно пов язані з ними системи. Тому доки є реальна можливість, хоча б одиничних випадків скоєння таких злочинів, норма КК, яка встановлює відповідальність за них, має важливе значення у боротьбі з цим протиправним посяганням. Норма про пошкодження об єктів магістральних нафто-, газо- і нафтопродуктопроводів до цього була у Главі 2 Особливої частини КК 1960 р. “Інші злочини проти держави”. Наявність однорідних відносин, що гарантують безпеку руху й експлуатації всіх видів транспорту, дала підстави на виділення у КК 2001 року окремої глави про “транспортні” злочини, що точно відбиває особливості родового об єкта відповідних посягань. Так, чинний КК України містить Розділ 11 “Злочини проти безпеки руху й експлуатації транспорту” й у ньому вміщено статтю про відповідальність за пошкодження об єктів магістральних трубопроводів (ст. 292).

1.3. Проблеми функціонування трубопроводів

Починаючи з 1995 року магістральні нафтопроводи України страждають від злочинних дій сторонніх осіб та угруповань злочинців. Це засвердлення та пошкодження нафтопроводів, крадіжки нафти, руйнування та розкрадання споруд лінійної частини нафтопроводів, кабельно-провідникової продукції тощо. Так, тільки в 2004 році на об»єктах магістральних нафтопроводів «ВАТ «Укртранснафта» сталося близько 69 подібних випадків. При цьому ВАТ «Укртранснафта» несе значні збитки, забруднюється природне середовище, фахівці відволікаються на ліквідацію аварій та їх наслідків, під загрозу ставиться навіть життя людей. ВАТ «Укртранснафта» було вимушене збільшити чисельний персонал та оснащення служби охорони Товариства з метою охорони об»єктів нафтотранспортної системи. Це дало позитивний результат — кількість пошкоджень нафтопроводів суттєво зменшилась. Зупинки нафтопроводів для ліквідацій аварій ставлять під загрозу енергетичну безпеку України, зменшують привабливість України як транзитної держави в очах міжнародних організацій. ВАТ «Укртранснафта» вживає всі можливі заходи для припинення цих злочинних дій. Регулярно здійснюється обліт траси нафтопроводів гелікоптерами, об»їзд дільниць нафтопроводу усіма службами, які виконують планово-профілактичний та попереджувальний ремонти, огляд найбільш важливих дільниць обхідниками. Згідно проведеного аналізу виявлено, що за допомогою гелікоптерів виявляється більш ніж 50% пошкоджень і затрати на роботу гелікоптерів оправдовують себе своєчасним виявленням і попередженням витоків нафти з негерметичних пристосувань та засверлень.

Засоби захисту від корозії Важливу роль в підвищенні надійності роботи нафто- та газопроводів відіграє захист від корозії. Підземні металеві споруди захищаються по технологічній системі електрохімзахисту (катодній, протекторній і дренажній) безперервною катодною поляризацією всієї поверхні. Елементи технологічної системи електрохімзахисту повинні складатися із відновлювальних виробів з експлуатаційним терміном не менше 10 років. Для визначення стану захисту від корозії існуючих підземних комунікацій проводиться обстеження стану захисту по поляризаційним потенціалам. По одержаним даним визначається необхідність капітального ремонту анодних заземлень і ремонту засобів ЕХЗ. Для забезпечення 100% активного захисту магістральних нафтопроводів та споруд від корозії у 2004 році виконувались заміна та ремонт морально та фізично застарілих катодних станцій, заміна деградованих анодів, проводиться аналіз надійності електрохімзахисту в зонах блукаючих струмів в районах перетинів трубопроводів з електрифікованими залізними дорогами та виконуються необхідні заходи.

У зв»язку з частими повенями, перевищенням проектного рівня води і активізацією зсувних процесів в районі Карпатських гір значно збільшилася небезпека виникнення надзвичайних ситуацій на магістральному нафтопроводі «Дружба». Особливу небезпеку викликає ділянка нафтопроводу в районі с. Пасіка у Свалявському районі Закарпатській області. Для забезпечення надійної експлуатації нафтопроводу «Броди — Ужгород» завершені роботи з винесення з аварійно-небезпечної зони двох ниток діаметром 500 і 700 мм протяжністю траси 53 км та будівництво напорознижуючої станції.

Існує така проблема як фізичне старіння трубопровідного господарства нашої країни. Гострою стала необхідність заміни сотень кілометрів магістральних трубопроводів щороку і десятків газоперекачувальних станцій, діагностики трубопроводів з метою запобігання аваріям. Слід провести переговори з Європейською комісією відносно можливості підтримки реконструкції українських газопроводів, які на сьогодні в повному обсягу забезпечують поставки російського палива до Європи.

Україні потрібні технічні та технологічні засоби для утримання трубопровідного господарства (довжиною 50 тис. км) у належному стані, але бракує коштів. В обох випадках проблема полягає у труднощах з фінансуванням. Тому вкрай необхідно залучати приватний національний та іноземний капітали, а також інші джерела фінансування.

Друга загроза виходить від Росії, від її планів щодо спорудження альтернативних газопроводів в обхід території України. Після того, як Польща і Словаччина категорично виступили проти спорудження газопроводу «Ямал — Західна Європа» через Бєларусь та «їх території, розробляється маршрут будівництва Північноєвропейського газопроводу через Скандинавські держави і по дну Балтійського моря. Не знято з порядку денного питання будівництва Росією газопроводу «Блакитний потік» до Туреччини по дну Чорного моря, теж в обхід території України. Причин для спроб Росії зменшити транзит палива територією нашої держави декілька: несвоєчасні розрахунки української сторони за газ і значна заборгованість її перед російським «Газпромом»; несанкціонований забір газу вітчизняними споживачами з магістральних трубопроводів; реекспорт Україною російського газу своїм сусідам — центральноєвропейським державам і Молдові. За оцінками російських фахівців, загальний обсяг таких поставок за 1998 -1 півріччя 2000 р. перевищував 6 млрд. м3 . Сьогодні через територію України перекачується 65% російського газу, який експортується до Європи. Як бачимо, швидко знайти альтер­нативний цьому маршрут Росії не вдасться. Проте в перспективі вона може зменшити транзит газу українським маршрутом, внаслідок чого скоротяться і надходження за транзит на рахунок нашої держави.

Завдяки тому що Україна займає стратегічне положення на шляху трубопроводів блакитне паливо отримують 19 країн. Тому від ефективної роботи газотранспортної системи України залежить не тільки її власний добробут, але й енергетична безпека ЄС. У зв’язку з цим моніторинг стану газотранспортної мережі, попередження аварійних ситуацій на трубопроводах є на сьогодні актуальним завданням.

Мережа трубопроводів являє собою складний просторовий об’єкт, що включає магістральні трубопроводи та відгалудження із переходами через природні та штучні перешкоди, захисні споруди, газорозподільчі станції, під’їзні шляхи тощо, які розміщені в районах, що характеризуються різноманітними інженерно-геологічними умовами. Стійкість цих споруд у великій мірі визначена сучасною геодинамікою – процесами і явищами, завдяки яким відбуваються деформації товщ гірських порід та зміни рельєфу Землі. При геодинамічних дослідженнях, неотектонічних дослідженнях, прогнозуванні екзогенних геологічних процесів ефективно застосовуються дані дистанційного зондування, зокрема багатозональні космічні знімки локального (роздільна здатність 25 – 100 м) та детального (роздільна здатність 5 – 20 м) рівнів генералізації. Проведення цих досліджень допоможе в майбутньому уникнути пошкоджень трубопроводів, спричинених тектонічною активністю Землі.

Будівництво трубопроводів в гірських ландшафтах ускладнюють наступні фактори:

  • складність геологічної будови при переважанні щільних (корінних) приповерхневих порід;
  • різка вираженість вертикального розвитку та диференціації рельєфу;
  • велика висотна та експозиційна різноманітність кліматичних умов при частій їх екстремальності;
  • велика густота, складний режим та енергія водних потоків;
  • сильна розчленованість території при переважанні крутих форм рельєфу та різких експозиційних контрастів;
  • залісненість траси на значній протяжності;
  • висока інтенсивність природно-географічних процесів при наявності в їх складі таких специфічних гірських як селі, зсуви, обвали і т.д.

В горах можливі наступні способи прокладання трубопроводів:

підземний, надземний, в тунелях.

Лінії магістральних трубопроводів в гірській частині прокладаються по найменш антропогенно-порушених ПТК, стаючи таким чином, основним фактором їх трансформації. Ступінь впливу будівництва трубопроводу в значній мірі залежить від діаметра труб, які прокладаються. Чим він більший, тим більшою повинна бути траншея, яка готується для прокладання лінії трубопроводу. Відповідно зростає площа і сила антропогенного впливу на природне середовище. Сучасні магістральні газопроводи, прокладенні через Карпатський регіон, мають, як правило, великий діаметр — 1420мм, а тому порушують при будівництві великі площі.

Лінійний характер магістральних трубопроводів приводить до розділяючого ефекту у впливі на ПТК, який проявляється в розсікаючому вторгненні в їх середовище і порушенні горизонтальних зв»язків.

Будівництво магістральних трубопроводів супроводжується значними порушеннями природних систем. Так, наприклад, при будівництві трансконтинентального трубопроводу «Уренгой-Помари-Ужгород» у Карпатах в грунт було закладено 110тис.тонн труб, вийнято 2.3 мільйони кубометрів грунту, було прокладено 456км під»їздів до трас і вздовж трасових доріг.

В цілому проблема ефективного будівництва магістральних трубопроводів через свою складність потребує особливого підходу до вирішення. Тут велику роль можуть відіграти комплексні ландшафтні дослідження.

Однією із найсерйозніших проблем експлуатації магістральних трубопроводів є їх аварійність — непередбачена відмова лінійної частини трубопроводу, що супроводжується катастрофічним впливом на навколишнє середовище.

Провівши аналіз причин аварійності на магістральних трубопроводах зроблено висновок, що близько 50% всіх аварій відбувається через недоврахування властивостей природного середовища. Тому потрібен режим уважного нагляду за станом трубопровідних систем.

II.Аналіз розвитку і функціонування

2.1.Аналіз функціонування нафтопроводів

Нафтопровідною системою країни, оператором якої є НАК «Нафтогаз України» (ВАТ «Укртранснафта»), здійснюються поставки нафти з Росiї та Казахстану на нафтопереробнi заводи України i прокачування її на експорт до країн Центральної i Захiдної Європи. Річна пропускна здатність системи на вході складає 114 млн. тонн, транзитні потужності на виході – 56,3 млн. тонн. Морський нафтовий термінал «Південний», оснащений резеруарним парком ємністю 200 тис.куб.м, здатний приймати нафтові танкери дедвейтом 100 тис.тонн. За результатами фактичних обсягів перекачки нафти за 2006 рік існують резерви пропускної спроможності нафтопроводів на вході 67,4 млн.тонн, на виході (транзит) 25,1 млн.тонн, на виході (НПЗ) 42,9 млн.тонн. Рівень завантаження нафтотранспортної системи (середній) 41%.

ВАТ «Укртранснафта» скоротило об»єми транспортування нафти в січні-липні 2006 р. в порівнянні з відповідним періодом 2005 р. на 9,6% — до 26,044 млн т. Зокрема об»єми транзиту збільшилися на 0,5% — до 18,929 млн т. Постачання на українські НПЗ зменшилися на 28,5% — до 7,115 млн т.

У липні транспортування нафти знизилося на 19,9% в порівнянні з липнем 2005 р. — до 3,877 млн т. Зокрема транзит зріс на 4,2% — до 2,839 млн т, транспортування на НПЗ — знизилося на 50,5% — до 1,048 млн т.

Філіал «Магістральні нафтопроводи «Дружба» скоротив транспортування нафти за 7 місяців в порівнянні з відповідним періодом 2005 р. на 7,3% — до 12,785 млн т. Зокрема транзит зменшився на 1,7% — до 12,508 млн т, постачання для НПЗ України — на 74,1% — до 277 тис. т. У липні філіал збільшив об»єми транспортування нафти на 18,3% в порівнянні з липнем 2005 р. — до 1,846 млн т.

Філіал «Придніпровські магістральні нафтопроводи» скоротив транспортування нафти за 7 місяці на 11,6% — до 13,26 млн т, зокрема транзит — зріс на 4,9% — до 6,422 млн т, постачання для українських НПЗ знизилися на 23,1% — до 6,838 млн т. У липні філіал понизив об»єми транспортування нафти на 37,7% — до 2,042 млн т в порівнянні з липнем 2005 р.

Зниження показників по транспортування нафти пов»язане із зупинкою на реконструкцію Херсонського і Одеського НПЗ.

Транспортування нафти нафтопровідною системою України, за оперативним даними, у січні-вересні збільшилися на 17,3%, у порівнянні з аналогічним періодом 2006 року, до 39 млн 776,6 тис. тонн.

У повідомленні прес-служби ВАТ Укртранснафта НАК Нафтогаз України відзначається, що при цьому транзит за 9 місяців 2007 року склав 30 млн 690,9 тис. тонн нафти, що на 24% більше, ніж за аналогічний період 2006 року.

Філією Придніпровські магістральні нафтопроводи була транспортована з початку року 20 млн 3,7 тис. тонн нафти (на 13,9% більше), обсяги транспортування нафти філією Магістральні нафтопроводи (МН) Дружба за 9 місяців 2007 року склали 19 млн 772,9 тис. тонн (на 21% більше).

Крім того, у січні-вересні п.р. на нафтопереробні заводи (НПЗ) України було транспортовано 9 млн 85,7 тис. тонн нафти.

Рис.4.

 аналіз функціонування нафтопроводів 1

З рис.4. видно що з 1991 року загальні обсяги транзиту нафти територією України зменшилися майже вдвічі. Особливо зменшилися обсяги транспортування нафти до нафтопереробних заводів держави.

2.2.Аналіз функціонування газопроводів

млрд.м3

Показник

2005 р.

2006 р.

2006 до 2005

Транспортовано до країн Європи, в т.ч. через:

121,5

113,8

93,7%

ГВС Ужгород (до країн Європи)

81,2

73,7

90,8%

ГВС Теково (до Румунії)

1,8

2,4

133,3%

ГВС Берегово (до Угорщини та балканських країн)

11,9

11,3

95,0%

ГВС Дроздовичі (до Польщі)

4,6

4,5

97,8%

ГВС Орловка (до Туреччини та балканських країн)

22,0

21,8

99,1%

Транспортовано до країн СНД, в т.ч. :

14,9

14,7

98,7%

до Молдови

2,8

2,5

89,3%

до Російської Федерації

12,0

12,3

102,5%

Транспортовано споживачам України

68,9

67,0

97,2%

За січень-серпень 2007 року ДК “Укртрансгаз” протранспортувала до країн Європи 69,0 млрд. куб. м. природного газу. У порівнянні з аналогічним періодом минулого року обсяг транзиту газу через територію України до країн Європи зменшився на 8 млрд. куб. м. (11,6%).

Зменшення транзиту територією України сталося також і через суб’єктивні фактори. Через непослідовну та нестабільну газову політику Уряду Єханурова, зокрема у стосунках з ВАТ «Газпром», Росія у 2005 році розпочала будівництво, а 4 квітня 2007 р. ввела в експлуатацію газопровід «Сохрановка – Октябрьская». Непослідовна енергетична політика підірвала довіру до України, оскільки Київ було віднесено до нестабільних партнерів, з якими невигідно вибудовувати довгострокові відносини. Саме у 2005 році і росіяни, і європейці почали шукати альтернативні шляхи транспортування газу. Нова ділянка «Сохрановка – Октябрьская» з»єднала північну і південну частини Ростовської області в обхід території України. В результаті за 8 місяців 2007 р. транзит по українській ділянці магістрального газопроводу «Північний Кавказ – Центр» скоротився з 7,6 до 0,3 млрд. куб. м газу. Щорічні втрати України на першому етапі складуть близько $36 млн. Фактично, після виведення газопроводу «Сохрановка – Октябрьская» на проектну потужність українська ділянка газопроводу (250 км газопроводу та 3 компресорні станції) не використовується. Надмірна політизація газового питання і невміння проводити гнучку тарифну політику не вперше призводить до втрат України.

млрд.м3

Показник

Січень- серпень 2006 р.

Січень-серпень 2007 р.

2007 до 2006

Транспортовано до країн Європи, в т.ч.:

77,0

69,0

89,6%

ГВС Ужгород (до країн Європи)

50,7

43,4

85,6%

ГВС Теково (до Румунії)

1,6

1,4

87,5%

ГВС Берегово (до Угорщини та балканських країн)

7,5

6,2

82,7%

ГВС Дроздовичі (до Польщі)

3,0

2,7

90,0%

ГВС Орловка (до Туреччини та балканських країн)

14,2

15,3

107,7%

Транспортовано до країн СНД, в т.ч. :

9,2

2,0

21,7%

до Молдови

1,6

1,7

106,3%

до Російської Федерації

7,6

0,3

3,9%

Транспортовано споживачам України по ГТС ДК “Укртрансгаз”

41,3

36,1

87,4%

Рис.5  аналіз функціонування газопроводів 1 .

З рис.5. видно обсяги транспортування газу територією України протягом 16 років.

У результаті переговорів між НАК «Нафтогаз України», ВАТ «Газпром» та «Росукренерго» АГ щодо умов постачання природного газу та його транзиту територію України у 2008 році українській стороні вдалося зафіксувати у угодах збільшення обсягів транзиту природного газу у західному напрямку. Загалом наступного року територією України буде транспортовано транзитом 113,7 млрд. м3 газу, що на 3,7 млрд.м3 більше запланованого обсягу на 2007 рік

Збільшення обсягів транзиту природного газу позитивно позначиться на фінансовому становищі нафтогазового комплексу України. НАК «Нафтогаз України» отримає додаткові грошові надходження, що дозволить частково компенсувати зростання ціни імпортованого природного газу, яка становитиме $179,5 за тис. м3. Компенсуватиме підвищення ціни і збільшення ставки на транзит природного газу територією України. Її підвищення до $1,7 за тис. м3 на 100 км дозволить Компанії отримувати додаткові доходи у розмірі близько $400 млн. на рік.

Довідка: Поставки природного газу в Україну в 2008 році здійснюватимуться згідно з довгостроковим контрактом між ЗАТ «Укргаз-Енерго» та компанією «Росукренерго АГ».

Збільшення ціни імпортованого природного газу викликано зростанням цін на середньоазійський природний газ, який надходить з території Туркменистану, Казахстану та Узбекистану для споживачів України. Разом з тим, ціна газу для України залишається однією з найнижчих серед країн СНД.

Транзит природного газу територією України здійснюється відповідно до умов довгострокового Контракту між НАК «Нафтогаз України» та ВАТ «Газпром», який діє до 2013 року.

2.3.Аналіз функціонування продуктопроводів

Українське державне підприємство «Укрхімтрансаміак», знаходиться у державній власності, та створено за рішенням Уряду України з метою створення цілісного промислового комплексу, який повинен забезпечувати ефективне функціонування системи транспортування аміаку, оскільки основними приорітетами діяльності Міністерства промислової політики України являється підвищення конкурентоспроможності промисловості та посилення інноваційної спрямованості розвитку промисловості, підвищення ефективності державного управління промисловістю та запровадження системи стратегічного планування промислового сектору економіки.

11 жовтня 1979 року від Горлівського заводу «Стирол» (Україна) до Одеського припортового заводу був введений в експлуатацію потужний аміачний трубопровід. Друга частина аміачного трубопроводу пролягла від м.Тольятті (Росія) до м.Куп‘янськ. Так народився магістральний аміакопровід, унікальний за своїм технічним рішенням і призначенням об‘єкт, що транспортує хімічну речовину – рідкий аміак на експорт до країн Європи, Азії та далекого американського континенту. Його будівництво фінансували на компенсаційній основі закордонні фірми «OCCIDENTAL PETROLEUM CORPORATION WILLIAMS BROTHERS» (США), «ENTREPOSE» (Франція).

Довжина територією Росії – 1400 кілометрів, через територію України – 1018 кілометрів.

Українську ділянку магістралі обслуговують два управління: Горлівське і Миколаївське. Щоб налагодити чітку координацію дій, виробити єдину технічну політику, Кабінет міністрів України вирішив об‘єднати ці організації в цілісний промисловий об‘єкт. Для цього Постановою КМ України від 22.05.2001року №571 створено Українське державне підприємство «Укрхімтрансамміак» на базі ліквідованих УДЗЕП «Укрзовнішхімпром», МДП «Трансаміак» та ПДУ «Трансаміак» ухвалив рішення об»єднати розрізнені після набуття Україною незалежності структури, що займалися транспортуванням аміаку українською ділянкою трубопроводу Тольятті – Горлівка — Одеса.

Потенційно один із найнебезпечніших аміачних трубопроводів проходить через сім густонаселених областей України. Агресивна хімічна речовина – основа родючості багатьох сільськогосподарських культур – уже понад 25 років безпечно транспортується, через спеціальну магістраль у надрах землі, під водоймами та залізницями й автошляхами. Його безпеку на нашій території гарантує дружний колектив державного підприємства «Укрхімтрансаміак».

Траса аміакопроводу перетинає великі ріки – Південний Буг, Дніпро та Сіверський Донець. Окрім природних водних басейнів, магістраль долає питні канали, крупні й менші водосховища, річки й лимани. Найвідоміші з каналів – Дніпро — Донбас та Сіверський Донець — Донбас. Трубопровід загалом перетинає 160 малих річок, вибалків та ярів, 80 автомобільних доріг із твердим покриттям, 21 залізничну колію, а також велику кількість повітряних і підземних комунікацій.

Аміакопровід, що проліг дном річок або лиманів, — складна інженерна споруда. Через водні перешкоди основну гілку неодмінно супроводжує резервна. Поряд прокладено лінії зв’язку й телекомунікацій. Кожен метр труби – під постійним і неослабленим контролем. При виникненні найменшої загрози – пошкоджена частина блокується, а рідину транспортує паралельна мережа. Там, де труба виходить на поверхню, вмонтовано компенсатори температур. Кожна пора року має свої прохідні чи спекотні перепади. W – чи S – подібні вигини компенсують напругу магістралі.

Рідкий аміак потребують у фармакології, виробництві мінеральних добрив — селітри та карбаміду, ним заправляють великі холодильні установки у всіх галузях промисловості. З нарощуванням прокачаного аміаку доводиться вдосконалювати і заходи безпеки, особливо в місцях перетинання магістраллю водних артерій. Будь-які неполадки, будь-якої години, якщо такі стануться, готові усунути відповідні служби підприємства.

В Україні діють три управління магістрального аміакопроводу:

1. Придніпровське управління магістрального аміакопроводу УДП «Укрхімтрансаміак» , яке обслуговує частину трубопроводу протяжністю 574 км, включаючи 214км відводу від Горлівки, що проліг територією трьох областей – Харківською, Запорізькою, Донецькою областей;

2. Миколаївське управління магістрального аміакопроводу УДП «Укрхімтрансаміак» за яким закріплено 444 км аміакопроводу, що проліг територією чотирьох областей — Дніпропетровської, Херсонської, Миколаївської й Одеської.

3. Южненське управління магістрального аміакопроводу УДП «Укрхімтрансаміак».

III. Країни що володіють трубопровідним транспортом

3.1.Світовий досвід

Трубопровідний транспорт відноситься до числа нових засобів

сполучення, які інтенсивно розвиваються в наш час. На сучасному етапі

основним видом палива залишається нафта та нафтопродукти, як наслідок це призвело до інтенсифікації трубопровідного транспорту.

В багатьох країнах світу нафтова промисловість – це основа їхньої

економіки тому трубопровідний транспорт займає помітне місце серед інщих видів транспорту. Трубопровідний транспорт світу – це сукупність взаємо пов’язаних транспортних систем, що ведуть від країн — експортерів нафти до її імпортерів.В наш час гостро постала проблема енергозабезпечення, яка пов’язана з вичерпністю корисних копалин, що в свою чергу спричиняє необхідність проведення розвідки нових родовищ і будівництва нових нафто- і газопровідних систем.

Високі темпи розвитку різних галузей науки і світового господарства в

двадцятому столітті — столітті масового застосування у всіх галузях

двигунів внутрішнього згоряння, привели до бурхливого розвитку у світі

нафтової і газової промисловості і, як наслідок, до прискореного

будівництва трубопровідного транспорту. Трубопровідний транспорт у

суспільному виробництві різних країн світу зайняв одне з перших місце серед

інших видів транспорту. Напрямок науково-технічного прогресу у вітчизняній і зарубіжній практиці близький друг до друга. Трубопровідний транспорт світу в даний час з окремих магістралей створив в …..

Страницы: [1] | |