Контрабанда та порушення митних правил

метки: Контрабанда, Митних, Правило, Порушення, Вчинення, Особь, Боротьби, Митний

(181 kb.)

Доступные файлы (1):

181kb.

06.01.2013 14:03

---

• Смотрите также:
• [ документ ]
• [ документ ]
• [ документ ]
• [ реферат ]
• [ реферат ]
• [ курсовая работа ]
• [ документ ]
• [ реферат ]
• [ лекция ]
• [ реферат ]
• [ реферат ]
• [ документ ]

ДЕРЖАВНА МИТНА СЛУЖБА УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МИТНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Організаційно правові основи боротьби з контрабандою»

за темою: «Організація боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил і проблеми в цій галузі»

Виконав : курсант групи М08-2

Кисіль Ірина

Перевірив

Дніпропетровск

2011

Зміст

Вступ………………………………………………………………………..3

1. Поняття порушення митних правил як адміністративного правопорушення…………………………………………………………..5

2. Контрабанда як злочин……………………………………………………8

3. Контроль в контексті організації боротьби з порушенням митного законодавства…………………………………………………………….15

Висновок…………………………………………………………………24

Список використаної літератури………………………………………27

Вступ

Проблема контрабанди в Україні набула значної актуальності і боротьба з цим негативним явищем є одним із першочергових завдань держави у справі захисту її економічних інтересів.

Контрабанда тісно пов’язана з фінансово-кредитною системою в державі, зовнішньоекономічною діяльністю, паливно-енерге­тичною сферою, сферою оподаткування та легального підприємництва, приватизації, інвестицій. Значна частина експортно-імпортних товаропотоків в Україні має контрабандне походження, що негативно впливає на стан розвитку вітчизняної економіки, дестабілізує внутрішній ринок та є основою для вчинення корупційних дій в державних та місцевих органах влади.

Збитків зазнають інтереси вітчизняного товаровиробника. Нелегальне ввезення іноземних товарів зменшує попит на українську продукцію.

Крім того, результати такої злочинної діяльності негативно впливають на суспільні відносини у сфері захисту життя та здоров’я громадян (контрабанда зброї та боєприпасів, ядерних матеріалів та речовин), позбавляють їх права на користування культурними цінностями, історичним надбанням нашої держави.

Це дає підстави стверджувати, що контрабанду слід вважати однією з найнебезпечніших загроз національній безпеці України на сучасному етапі.

Ця загроза посилюється й за рахунок зовнішніх чинників, зокрема політики транснаціональних корпорацій та злочинних організацій, спрямованій на використання кримінальних схем у зовнішньоекономічній діяльності (далі – ЗЕД), через що більшість фінансових потоків перебуває поза оподаткуванням, розширюється тіньовий сектор економіки.

Необхідність боротьби з контрабандою викликана інтересами захисту внутрішнього ринку та вітчизняного товаровиробника, діяльність яких сприяє надходженням у загальнодержавний та місцеві бюджети.

В умовах зростання рівня злочинності значущість забезпечення захисту суверенітету і безпеки України, прав та свобод громадян залежить від того, наскільки чинне законодавство відповідає сучасним реаліям життя і відображає тенденції судової практики. Це стосується й законодавства, спрямованого на боротьбу з контрабандою. Слід зазначити, що актуальність проблем гармонізації законодавства різних галузей права, а також його поєднання на взаємовигідних умовах з нормативними установленнями інших держав визначається дедалі зростаючою участю України в зовнішньоекономічних зв’язках з іншими державами. Реформування законодавства України у сфері зовнішньоекономічної діяльності стає важливим засобом розвитку і зміцнення її економіки.

Основні чинники, які обумовлюють існування контрабандної діяльності:

• низький рівень забезпеченості населення, високий рівень безробіття в країні

• та прикордонних регіонах, де контрабанда для значної частини мешканців перетворилася на основне джерело доходів;

• недосконалість митного та податкового законодавства;

• висока прибутковість цього виду злочинного бізнесу;

• «прозорість» державного кордону з країнами СНД;

• недостатньо ефективний рівень митного та прикордонного контролю;

• недосконалість державної системи контролю за походженням і реалізацією;

• продукції та сплатою податків.

Організація боротьби з контрабандою та ПМП об’єднує врегульовані законодавством України різні правові відносини і тому є комплексною.

Виходячи з цього, її можна поділити на такі складові частини:

• визначення кола правоохоронних органів, уповноважених боротись із контрабандою та ПМП;

• розроблення структури спеціальних підрозділів митних органів, на які покладається боротьба з контрабандою та ПМП;

• розроблення та застосування спеціальних методик та застосування технічних засобів виявлення контрабанди та ПМП.

1. Поняття порушення митних правил як адміністративного правопорушення

Підставою для порушення адміністративної справи і провадження є дія, яка містить ознаки адміністративного правопорушення (фактична підстава).

Порушення митних правил (ПМП) відносяться до категорії адміністративних правопорушень. Згідно зі статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до чинного законодавства кримінальної відповідальності.

Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності. (Митний кодекс України, стаття 319)

Найбільш поширеними порушеннями, пов’язаними з переміщенням товару через митний кордон, є:

• порушення, викликані свідомо неправильним визначенням кількості, якості або митної вартості товару (чимало фірм занижують кількісні, якісні та вартісні показники товару з метою зменшення розміру митних сплат);

• порушення, пов’язані з несумлінним оформленням сертифікатів товару для отримання митних преференцій, які застосовуються до товарів з певних країн;

• фіктивний транзит (порушення, пов’язані з нормою українського законодавства, згідно з якою при транзитному перевезенні товарів через територію України товари звільняються від ввізного мита; на практиці велика кількість товарів, задекларованих як транзит і звільнених від мита, залишаються на території України для реалізації).

Система адміністративних стягнень включає в себе різні по характеру і правовим наслідкам санкції, що дозволяє використати їх диференційно, з урахуванням характеру вчиненого порушення митних правил, особистості правопорушника. Залежно від наростання суворості за порушення митних правил можуть бути накладені такі стягнення: попередження; штраф; конфіскація товарів.

Попередження як стягнення за порушення митних правил є офіційним попередженням правопорушника стосовно недопустимості таких діянь у майбутньому. Попередження є одним з основних адміністративних стягнень, і як один з видів адміністративного стягнення воно застосовується переважно до осіб, винних в здійсненні незначних, таких що не становлять великої суспільної небезпеки, проступків. попередження полягає в офіційному, від імені держави, засудженні й осуді протиправного діяння правопорушника органом адміністративної юрисдикції і в попередженні правопорушника про неприпустимість таких дій надалі. Оскільки попередження — найбільш м’яке адміністративне стягнення, воно не торкається майнових і інших прав порушника. Застосовується попередження лише в тому випадку, коли воно передбачене в санкції статті.

Застосування попередження, рівно як і іншого адміністративного стягнення, спричиняє для правопорушника відповідні правові наслідки.

Рішення про попередження приймається керівником митного органу або його заступником у формі постанови про накладення адміністративного стягнення. Попередження оформляється письмово шляхом винесення постанови органом (посадовою особою), що розглядає справу. Постанова оголошується правопорушникові.

Штраф — це захід впливу на свідомість правопорушника шляхом ущемлення його майнових інтересів. Тому під штрафом розуміють стягнення майнового характеру, яке виражається в отриманні з порушника і направленні в прибуток держави певної суми грошових коштів. В адміністративно-юрисдикційній практиці штраф є домінуючою формою адміністративної відповідальності, оскільки він передбачений як єдиний або альтернативний захід стягнення за більшість адміністративних проступків.

Як адміністративне стягнення за вчинення порушення митних правил штраф може застосовуватись як основне покарання.

Встановлений мінімальний та максимальний розмір штрафів, що застосовуються, фіксується з визначенням верхнього і нижнього рівнів. Це дає можливість диференціювати стягнення, що накладаються, виходячи з характеру вчиненого порушення, обставин, що характеризують особу правопорушника, форми і міру його провини і т.п. Крім того, розмір штрафу встановлюється залежно від суб’єкта адміністративної відповідальності (громадяни, посадові особи).

Штраф обчислюється у величині, кратній розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на день скоєння правопорушення.

Попередження або штраф можуть застосовуватися тільки як основний вид стягнення за вчинене правопорушення.

Конфіскація як адміністративне стягнення складається в примусовому вилученні і безвідплатному оберненні у власність держави предметів — безпосередніх предметів порушення митних правил, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувались для приховування безпосередніх предметів порушення митних правил від митного контролю, транспортних засобів, що використовувались для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України. Конфіскація товарів, транспортних засобів застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення.

При цьому треба розуміти, що під транспортними засобами, що використовувались правопорушником для переміщення безпосередніх предметів порушення митних правил через митний кордон України, слід розуміти будь-які засоби авіаційного, водного, залізничного, автомобільного транспорту (в тому числі гужовий транспорт, велосипед), за винятком транспортних засобів, що використовуються виключно для перевезення пасажирів і товарів через митний кордон України по чітко встановлених маршрутах та рейсах, що здійснюються відповідно до встановленого розкладу руху на підставі міждержавних (міжвідомчих) угод про транспортне сполучення.

Конфіскація може бути призначена і як додаткове, і основне стягнення, і може бути призначена тільки судом. Відповідно до чинного законодавства постанови про конфіскацію приводяться у виконання державними виконавцями.

Адміністративні стягнення у вигляді попередження, штрафу можуть бути накладені не пізніше як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при правопорушенні, яке триває, — два місяці з дня його виявлення.

У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення митних правил, стягнення у вигляді попередження, штрафу може бути накладено не пізніше як через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття.

За одне і те саме порушення митних правил може накладатися тільки основне або основне і додаткове стягнення. Якщо статтею, якою встановлюється відповідальність за порушення митних правил, передбачається основне і додаткове стягнення, застосування лише додаткового стягнення без основного не допускається, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 328 Митного кодексу України.

2. Контрабанда як злочин

Поняття злочину чітко визначено у Кримінальному кодексі України в ст.11 КК України; ним визнається передбачене цим кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча і формально містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Класичний перелік ознак злочину складається з наступних чотирьох ознак: суспільна небезпечність, протиправність, винність та караність. Проте, більш правильно виділяти шість ознак злочину:

• суспільна небезпечність;

• злочином є лише діяння (дія або бездіяльність);

• наявність суб’єкта злочину;

• винність;

• протиправність (тобто дане діяння повинно бути передбачене чинним Кримінальним кодексом України);

• караність (хоча дана ознака злочину і не зазначена у визначенні злочину, але вона випливає із самої суті поняття злочину, адже вчинення злочину завжди пов’язане з відповідним покаранням).

Суспільна небезпечність означає, що діяння заподіює або містить у собі реальну загрозу заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам (об’єктам кримінально-правової охорони).

Ця ознака виражає соціальну сутність злочину, її називають матеріальною ознакою злочину.

У теорії кримінального права суспільна небезпека визначається двома критеріями: характером і ступенем. Характер суспільної небезпечності — це якісний показник, що визначається групою соціальних цінностей, на які посягає злочин, а також співставленням у межах одного і того ж об’єкта окремих складів злочину.

Діяння означає, що злочин завжди проявляється у вольовій свідомій поведінці (вчинку) людини, котра свідомо спрямована нею на спричинення негативних (суспільно небезпечних) наслідків. Це, у свою чергу означає, що ні думки, ні почуття, ні воля, ні бажання, ні переконання не визнаються злочином.

У визначенні злочину міститься вказівка на два види злочинного діяння: дія та бездіяльність. Злочинна дія — це активна, заборонена законом поведінка (вчинок) особи. Злочинна бездіяльність — це пасивна поведінка людини, яка проявляється в утриманні від вчинення дії, котру дана людина могла і зобов’язана була вчинити згідно з законом.

Наявність такої ознаки злочину як суб’єкт означає, що злочин може бути вчинено лише фізичною, осудною особою, яка до моменту вчинення злочину досягла віку кримінальної відповідальності.

Загальний вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність — 16 років. За вчинення окремих злочинів, наприклад, умисне вбивство, зґвалтування, терористичний акт, крадіжка тощо, особи підлягають кримінальній відповідальності у віці від 14 років. За вчинення такого злочину, як контрабанда, особа підлягає кримінальній відповідальності з 16 років.

Осудною визнається особа, яка під час вчинення діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України, могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Неосудні особи (психічно хворі) не є суб’єктами злочину і не підлягають кримінальній відповідальності за вчинення злочинів. До цих осіб застосовуються примусові заходи медичного характеру.

Суб’єктом злочину може бути лише фізична особа (людина), юридичні особи (організації) за заподіяну шкоду кримінальній відповідальності не підлягають. При вчиненні злочину в процесі діяльності певної юридичної особи до кримінальної відповідальності притягається конкретна фізична особа (особи), у діяннях якої міститься склад злочину.

Винність проявляється у відповідному психічному ставленні (свідомості і волі) особи до вчинення дії або бездіяльності. Це ставлення дістає вияв у формі умислу або необережності.

Протиправність злочину — це юридичне вираження суспільної небезпечності, її суть полягає у тому, що конкретне суспільно небезпечне діяння визнається злочином лише у тому випадку, якщо воно визначено у кримінальному законі. Кримінальний кодекс України встановлює вичерпний перелік злочинів. Тому вчинення особою інших, не передбачених у Кримінальному кодексі України суспільно небезпечних діянь, не визнається злочином.

Караність — це загроза застосування покарання за злочин, що міститься в кримінально-правових санкціях. Караність за своєю сутністю випливає із суспільної небезпечності і протиправності діяння.

За ст.2 Кримінального кодексу України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Кримінальна відповідальність є найтяжчим видом юридичної відповідальності, правовим наслідком вчинення злочину і полягає у застосуванні до особи, яка вчинила злочин, державного примусу у формі покарання, передбаченого чинним Кодексом.

Для того, щоб вчинене діяння стало підставою виникнення кримінальної відповідальності, необхідно, щоб воно відповідало ознакам складу певного злочину, передбаченого чинним Кодексом.

Склад злочину — сукупність передбачених чинним Кодексом об’єктивних і суб’єктивних ознак, при наявності яких діяння визнається злочином. Інакше кажучи, склад злочину відіграє роль своєрідної юридичної моделі видів злочинів.

Елементами складу злочину є:

1. Об’єкт злочину

2. Об’єктивна сторона злочину

Правильне встановлення ознак об’єктивної сторони важливе з багатьох причин. Це нерідко дає можливість визначити ознаки об’єкта і суб’єкта злочинного посягання. Справа ще й в тому, що посягання на деякі суспільні відносини може бути вчинене лише обмеженим колом способів.

Разом з іншими елементами складу злочину об’єктивна сторона визначає ступінь суспільної небезпеки вчиненого діяння і впливає на характер призначуваної винному міри покарання.

Об’єктивній стороні складу злочину притаманні соціально-правові якості в їхній органічній єдності, оскільки вона, з одного боку, є елементом реально існуючого діяння, а з іншого – його нормативним відображенням, закріпленим законодавцем у всіх своїх найсуттєвіших рисах у диспозиції норми кримінального права, в даному випадку у ст.ст. 201, 305 Кримінального кодексу України.

Об’єктивну сторону складає суспільно небезпечне і кримінально протиправне діяння, що вчинюється в певний час і в конкретному місці певним способом, а в багатьох випадках за допомогою конкретних знарядь і засобів або за певних обставин, які створюються в об’єктивній дійсності до моменту вчинення злочину. Об’єктивна сторона злочину включає також суспільно небезпечні наслідки, що настають у результаті вчиненого діяння.

Усі ознаки, які утворюють об’єктивну сторону злочину, в науці кримінального права прийнято поділяти на обов`язкові і факультативні. Обов`язковими є такі ознаки, які необхідні для кожного конкретного складу злочину. До них відноситься суспільно небезпечне діяння (дія та бездіяльність).

Факультативні – це такі ознаки, які необхідні лише для окремих конкретних складів злочинів. До них відносяться: суспільно небезпечні наслідки, причинний зв`язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком, місце, час, спосіб, знаряддя, засоби і обстановка вчинення злочину — це те, як злочин виявляється у реальній дійсності.

3. Суб’єкт злочину. Згідно з ч.1 ст. 18 КК України, суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність.

Ознаками суб’єкта злочину є:

1) наявність статусу фізичної особи;

2) досягнення встановленого законом віку кримінальної відповідальності;

3) осудність.

Осудність виступає обов’язковою умовою кримінальної відповідальності і є однією із загальних ознак суб’єкта злочину. Тобто осудність – це такий стан психіки, коли людина в момент вчинення суспільно небезпечного діяння може усвідомлювати свої дії і керувати ними.

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене нею суспільно небезпечне діяння, оскільки воно вчиняється без відповідного усвідомлення або волі. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо така особа за характером вчиненого нею діяння і за своїм психічним станом становить небезпеку для суспільства .

3. Суб’єктивна сторона злочину — це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої чинним Кодексом, та наслідків, що настали або можуть настати в результаті її дії чи бездіяльності. Суб’єктивна сторона злочину виражається у вині суб’єкта, яка може бути у формі умислу або необережності.

Відсутність у діянні хоча б однієї з ознак, що входять до складу злочину, виключає можливість кваліфікувати це діяння як злочин, а тому не дає підстав для кримінальної відповідальності.

У Кримінальному кодексі України відповідальність за вчинення контрабанди передбачена статтями 201 та 305.

Згідно з п. 7 ст. З Положення про ДМСУ, затвердженого Указом Президента від 8 лютого 1997 року за №126/97, одним з основних завдань Державної митної служби України є боротьба з контрабандою. Контрабанда — один з найбільш небезпечних господарчих злочинів і тому відповідно до ч. 4 та 5 ст. 12 Кримінального кодексу України відноситься до категорії тяжких злочинів.

Контрабанда — це переміщення товарів, валюти, цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховування від митного контролю, вчинене у великих розмірах особою або групою осіб, які організувалися для діяльності, а також незаконне переміщення через кордон історичних і культурних цінностей, наркотичних засобів, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та боєприпасів до неї).

Відповідно до Кримінального кодексу України під вчиненням переміщення у «великих розмірах» розуміють контрабанду, загальна вартість якої становить 1000 та більше офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітних плат.

Предметом переміщення товарів через кордон поза митним контролем найчастіше є високо оподатковувані (підакцизні) товари: цигарки, алкогольні напої, радіоелектронна техніка або товари, переміщення яких через кордон є обмеженим або забороненим, — зброя, наркотики.

Відповідно до законів України митні органи з метою виявлення джерел і каналів незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, осіб, які беруть участь у цьому, разом з іншими державними органами (підрозділами), що мають право здійснювати оперативно-розшукову діяльність, можуть використовувати метод контрольованої поставки зазначених засобів, речовин і прекурсорів.

Поняття «контрольована поставка» вперше було визначено Конвенцією Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20 грудня 1988 року. Метою проведення контрольованої поставки є вжиття таких заходів, щоб визнати кримінальними злочинами дії осіб, які беруть участь у здійсненні правопорушень у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Підставою для здійснення контрольованої поставки є достатня інформація про незаконне переміщення товарів. Фактичні результати контрольованої поставки можуть бути підставою для порушення кримінальної справи і використовуватись у сукупності з іншими доказами по справі.

До наркотичних засобів відносяться рослини, сировина, засоби природного або синтетичного походження, що класифікуються як такі в міжнародних конвенціях, а так само інші рослини, сировина і речовини, що представляють небезпеку для здоров’я населення, віднесених до показаної категорії «Комітетом по контролю наркотиків» при МОЗ України (маріхуана, кокаїн, героїн, ЛСД).

Під психотропними речовинами розуміють будь-які природні або синтетичні матеріали, що класифікуються в міжнародних конвенціях та становлять небезпеку для здоров’я населення в зловживанні ними, віднесені до показаної категорії «Комітетом по контролю наркотиків» при МОЗ України (ефедрин, мескалін, феназепам, група амфітамінів).

Прекурсори — це речовини і їхні солі, використовувані для виготовлення наркотичних і психотропних речовин, а так само хімічні засоби і їхні солі, віднесені до показаної категорії «Комітетом по контролю наркотиків» при МОЗ України.

Вибухові речовини — це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин і інші хімічні речовини, їхнього чи з’єднання суміші, здатні вибухати без доступу кисню (п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.07.94 № 6 «Про судову практику по справах про розкрадання, виготовлення, збереження й інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими чи припасами вибуховими речовинами»).

Основною характерною ознакою зброї, бойових припасів є їхнє призначення для поразки живої мети, а також для чи знищення ушкодження навколишнього середовища (п. 4 Постанови).

До вогнепальної зброї відносяться усі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї (крім гладкоствольної мисливської), для пострілу з яких використовується сила тиску газів, що утворюються при згорянні вибухової речовини (пістолети, кулемети, автомати, гвинтівки й інше) (п. 4 Постанови).

До холодної зброї відносяться засоби і пристосування, що відповідають стандартним чи зразкам історично сформованим типам зброї, чи інші предмети, що мають колючий, колючо-ріжучий, ударний ефект (багнет, стилет, ніж, кинджал, нунчаки, кастет, арбалет і інше) (п. 5 Постанови).

Бойові припаси — це патрони до зброї, артилерійські снаряди, бомби, міни, бойові частини торпед і ракет, а також інші вироби і вибухові пристрої в зібраному виді, споряджені для стрілянини з вогнепальної чи зброї виробництва вибуху (п. 4 Постанови).

До радіоактивних речовин варто відносити речовини, активність радіонуклідів яких перевищує межі, установлені діючими нормами (уран, торій, цезій, радій, стронцій, плутоній і інші) (Закон України “Про використання ядерної енергії і радіаційної безпеки” від 08.02.95 р.).

Норми і правила ядерної і радіаційної безпеки, транспортування і збереження ядерних матеріалів і радіоактивних речовин затверджує Міністерство охорони навколишньої природного середовища і ядерної безпеки України.

Отруйні речовини — речовини у твердому, порошкоподібному чи рідкому виді, уживання яких навіть з незначним перевищенням дози може привести до смерті (сульфат атропіну, миш’як, стрихнін, сулема, ціаністий калій і інші).

Сильнодіючі речовини — лікарські й інші засоби, уживання яких поза чи призначенням з порушенням норм дозування може заподіяти тяжкої шкоди організму людини (гормональні препарати й інші).

Згідно Закону України «Про лікарські засоби» від 04.04.96 р. речовини визнаються отрутними чи сильнодіючими Міністерством охорони здоров’я України.

Під «валютою і цінностями» варто розуміти переміщувану через митний кордон України валюту України, іноземну валюту, іноземні грошові знаки, платіжні документи й інші цінні папери (акції, облігації, векселя, акредитиви, чеки й інші фінансові і банківські документи), виражені в іноземній чи валюті в монетарних металах, монетарні метали (золото, срібло, метали платиново-іридієвої групи (палладій, іридій, платина, радій, осмій, рутеній) у будь-якому виді і стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з них і брухту цих виробів; дорогоцінні камені (діамант, алмаз, сапфір, смарагд, перли, рубін) у будь-якому виді й інші цінності, перелік яких визначається законодавством України (пункт 14 статті 15 МК України, Закон України «Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів і контролю за операціями з ними» від 18.11.97 р., Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р.).

До історичних і культурних цінностей відносяться предмети, що представляють значну художню, історичну, наукову цінність (предмети старовини і мистецтва (картини, ікони), музичні інструменти, поштові марки й інші).

Відповідно до законодавства України вивіз культурних, історичних цінностей може бути здійснений тільки з дозволу Міністерства культури України.

У випадках контрабанди митні органи конфіксують та кваліфікують ці незаконні дії, порушуючи справи. Тому після виявлення контрабанди, відповідного документального оформлення і попереднього дізнання вони передаються до правових охоронних структур відповідно до їх компетенції.

3. Контроль в контексті організації боротьби з порушенням митного законодавства

Аналіз стану боротьби з контрабандою свідчить, що незважаючи на комплекс здійснених органами державної виконавчої влади організаційно-практичних заходів, пов’язані з нею негативні процеси продовжують мати місце, набувають більш витончених та організованих форм, завдають значної шкоди економіці України, суттєво впливають на криміногенну ситуацію в державі.

Зокрема мають місце факти незаконного звільнення від митного оформлення, „перерваного” транзиту, переміщення товарів поза пунктами пропуску, недекларування та приховування предметів від митного контролю шляхом подання митному органу документів, що містять неправдиві відомості щодо вартості товарів, кількості вантажу, країни його походження, відправника товару тощо.

При цьому активно використовуються фіктивні фірми, або такі, що реально акредитовані як учасники зовнішньоекономічної діяльності, але відповідні контракти не укладали.

Правопорушниками залежно від спрямованості заходів державної системи протидії контрабанді постійно коригуються механізми і тактика протиправної діяльності. Набув поширення так званий „метод інтелектуального приховування”, коли створюються умови для здійснення контрабандних операцій під виглядом експортно-імпортних операцій.

За висновками експертів, на сьогодні найбільшою є питома вага контрабандної продукції на ринку автомобілів, аудіо-відео техніки, комп’ютерної та побутової техніки, виробів легкої промисловості, продуктів харчування (насамперед, цукру та м’ясної продукції), тютюну, алкогольних виробів, нафтопродуктів, ювелірних виробів.

Підвищенню рівня протиправної діяльності сприяють насамперед економічні чинники – високі ставки ввізного мита, тарифів, акцизних зборів, оподаткування. Практично кожна ставка, яка перевищує рівень 10-15 % від митної вартості, робить імпорт неефективним, і, в разі потреби ринку в цій продукції, провокує суб’єктів ЗЕД до пошуку схем ввезення, які не передбачають сплату мита та ПДВ. Відповідно, така продукція на національному ринку є більш конкурентоспроможною за аналоги національного походження за рахунок цінових характеристик, які досягаються шляхом уникнення сплати митних платежів та оподаткування при імпорті. В зв’язку з цим, зниження ставок ввізного мита та оподаткування створить нормальні ринкові умови на певних національних ринках та усуне передумови для нелегального імпорту та переорієнтує товаропотоки в легальний обіг.

Проблемою залишається фінансування заходів спрямованих на розбудову державного кордону України і розвиток митних органів. Із затверджених у Державному бюджеті обсягів асигнувань за останні два роки недофінансовано 183,5 млн. грн., що не дозволило вирішити нагальні потреби та виконувати відповідні державні програми. Через брак коштів повільними темпами здійснюється розбудова пунктів пропуску, забезпечення технічними засобами контролю залишається незадовільним. Середня забезпеченість митних органів технічними засобами контролю складає 29%, а моральний та фізичний знос становить 71%.

Затверджена Указом Президента України від 16.11.2000 № 1241 „Програма дій, спрямованих на підтримання режиму державного кордону України і прикордонного режиму, розвиток Прикордонних військ України та митних органів України, на період до 2005 року” недофінансована з початку її затвердження на 282,2 млн. грн. З передбачених 37 автомобільних пунктів пропуску побудовано лише 3.

Окремо слід відмітити, так званий „людський фактор”. За інформацією правоохоронних органів, переважна більшість злочинів, пов’язаних з незаконним переміщенням вантажів через державний кордон України, скоюється з використанням корумпованих зв’язків з посадовими особами митних органів, які, порушуючи чинне законодавство, сприяють контрабандній діяльності. При цьому, їх протиправні дії полягають у:

• незаконному звільненні вантажів від митного огляду;

• оформленні відповідних документів про вихід з території держави товарів, що слідували в режимі „транзит”, але були відчужені в Україні;

• опломбуванні транспортних засобів без огляду вантажу;

• оформленні подвійних митних документів;

• заниженні митної вартості товару;

• здійсненні митного оформлення неіснуючих або з навмисно завищеною вартістю вантажів на експорт, що дає підставу для незаконного відшкодування з бюджету ПДВ тощо.

У причинно-наслідковому зв’язку визначальними чинниками поширення контрабанди є :

• недостатня ефективність митного і прикордонного контролю;

• “прозорість” державного кордону з країнами СНД;

• високі ставки ввізного мита та оподаткування при імпорті;

• неоднакове податкове навантаження на суб’єктів господарювання;

• наявність значної різниці між світовими і внутрішніми цінами на окремі групи товарів;

• відсутність належного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку;

• недосконалість обміну інформацією між відповідними державними органами з питань контролю за зовнішньоекономічною діяльністю.

Організація боротьби з контрабандою та ПМП об’єднує врегульовані законодавством України різні правові відносини і тому є комплексною.

Виходячи з цього, її можна поділити на такі складові частини:

• визначення кола правоохоронних органів, уповноважених боротись із контрабандою та ПМП;

• розроблення структури спеціальних підрозділів митних органів, на які покладається боротьба з контрабандою та ПМП;

• розроблення та застосування спеціальних методик та застосування технічних засобів виявлення контрабанди та ПМП.

Відповідно до статей 101 і 112 Кримінально-процесуального кодексу України, боротьба з контрабандою віднесена до компетенції митних органів, як органів дізнання в справах про контрабанду та Служби безпеки України, і частково – підрозділів податкової міліції Державної податкової адміністрації України.

Широке поле діяльності у цій сфері припадає на підрозділи Служби безпеки України, серед яких особливо слід визначити спецпідрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинною діяльністю та слідчі підрозділи.

Крім того, органи прокуратури здійснюють нагляд за дотриманням законності під час провадження досудового слідства (дізнання) у справах про контрабанду і таким чином також приймають участь у вирішенні проблем боротьби із зазначеними злочинами.

Правом на проведення заходів по боротьбі з контрабандою володіють також підрозділи Державної прикордонної служби України та органів внутрішніх справ (міліції), у тому числі спец підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю МВС. Але діяльність цих органів може здійснюватися тільки з метою забезпечення окремих напрямів боротьби з контрабандою і не повинна втручатися в компетенцію перерахованих вище державних органів.

Згідно з п.10, ч.2, ст.11, боротьба з контрабандою та ПМП входить до завдань митних органів України. З початку створення митних органів України, в їхньому складі були створені спеціальні підрозділи по боротьбі з контрабандою та ПМП – відділи та служби, які протягом останніх років зазнали певного розвитку та удосконалення. На сьогодні у митницях існують служби по боротьбі з контрабандою.

Структурними підрозділами служби відповідно до основних напрямів роботи можуть бути такі відділи (сектори):

• дізнання та провадження у справах про порушення митних правил;

• організаційної та інформаційно-аналітичної роботи;

• оперативного реагування та проведення спеціальних операцій;

• боротьби з незаконним переміщенням наркотиків і зброї;

• охорони митних об’єктів і супроводження вантажів;

• сектор взаємодії з митними органами зарубіжних країн.

Однією із складових частин організації боротьби з контрабандою та ПМП є розробка та

використання методів виявлення контрабанди та ПМП.

Найхарактернішим методом виявлення злочинів у митній сфері є здійснення інспекторським складом митниць митного контролю при перетинанні кордону громадянами та переміщенні товарів, транспортних засобів та інших предметів.

Досить ефективним є також використання інспекторським складом митниць оперативної інформації, що надається правоохоронними органами або надходить від оперативних підрозділів митних органів.

3 червня 1998 року, для боротьби з контрабандою та ПМП в зоні так званих “прозорих кордонів” України, були створені спеціальні підрозділи — митна варта, які використовуються для проведення спеціальних операцій на митному кордоні та для охорони і супроводження підакцизних товарів, що переміщуються територією України.

Інтенсивний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, значне збільшення кількості їхніх учасників, у тому числі комерційних структур, зміна митної політики в умовах становлення ринкової економіки, розширення можливостей експорту й імпорту більш широкої номенклатури товарів вимагають від митних органів забезпечення високопродуктивного, ефективного митного контролю вантажів, транспортних засобів, речей осіб, що прямують через державний кордон. Одним з визначальних невід’ємних елементів у повсякденній роботі оперативних працівників митниць є застосування ними технічних засобів митного контролю (ТЗМК), без яких у даний час уже неможливо забезпечити своєчасність, якість і культуру митного контролю. Висока результативність контролю досягається комплексним застосуванням технічних засобів на кожній конкретній ділянці митного контролю, чи то ручна поклажа і багаж пасажирів та транспортних екіпажів, контроль середньо- і великогабаритних вантажних відправлень й окремо прямуючого багажу, контроль міжнародних поштових відправлень, або усіх видів транспортних засобів міжнародного сполучення. Причому, для митного контролю кожного виду об’єктів, що переміщуються через державний кордон відповідно до технологічних схем організації митного контролю повинні застосовуватися ті або інші специфічні види ТЗМК. Знання оперативно-технічних можливостей ТЗМК, сучасних методик і способів їх застосування, володіння практичними навичками роботи з ними — усе це в значній мірі забезпечує високий професійний рівень митного контролю, починаючи з обґрунтованого нарахування мита і до виявлення предметів контрабанди.

Технічні засоби митного контролю (ТЗМК) — це комплекс спеціальних технічних засобів, що застосовуються митними органами безпосередньо в процесі оперативного митного контролю усіх видів об’єктів, які переміщуються через державний кордон з метою виявлення серед них предметів, матеріалів і речовин, заборонених до ввезення і вивезення, або невідповідності декларованому змісту.

Під об’єктами, які переміщуються через державний кордон, розуміються — ручна поклажа і супроводжуваний багаж пасажирів та транспортних службовців, несупроводжуваний багаж пасажирів, усі види вантажів, міжнародні поштові відправлення, транспортні засоби міжнародного сполучення й, у виняткових випадках, конкретні особи (коли є достатні підстави думати, що вони є перевізниками контрабандних товарів).

Сукупність технічних засобів, які застосовують спеціалізовані структурні підрозділи митних органів для забезпечення розв’язання покладених на них задач, називається — митна техніка.

Митна техніка включає такі основні види:

• технічні засоби митного контролю, що застосовуються для проведення фактичного митного контролю, насамперед огляду товарів, транспортних засобів і осіб, що переміщуються через митний кордон;

• технічні засоби криміналістики, що використовуються для розкриття злочинів;

• технічні засоби митної експертизи, що дозволяють вирішувати завдання ідентифікації товарів;

• технічні засоби зв’язку і передача даних, що забезпечують вирішення управлінських, технологічних та інших завдань;

• технічні засоби інформаційного забезпечення митної діяльності, що використовуються для збору, опрацювання, збереження, пошуку і видачі інформації, необхідної при рішенні задач митних органів;

• технічні засоби охорони і забезпечення власної безпеки митних органів;

• технічні засоби, що застосовуються для вирішення завдань оперативно-пошукової діяльності (спецтехніка);

• технічні засоби митного діловодства (оргтехніка).

Основною, найважливішою частиною митної техніки є технічні засоби митного контролю (ТЗМК).

Правовою основою застосування ТЗМК є ст. 62 Митного кодексу України, де законодавчо закріплено, що «для здійснення митного контролю в порядку, встановленому законодавством України, можуть використовуватися технічні та спеціальні засоби, безпечні для життя і здоров’я людини, тварин та рослин і такі, що не завдають шкоди товарам та транспортним засобам.»

Застосування технічних засобів митного контролю дозволяє:

• підвищити пропускну спроможність митних органів за рахунок скорочення часу огляду об’єктів контролю;

• більш надійно, при мінімальному рівні спеціальної підготовки співробітників, установити достовірність документів та підтвердити правильність класифікації товару;

• підвищити ступінь можливості виявлення схованок та прихованих вкладень у контрольованих об’єктах;

• виявляти і припиняти порушення правил перетину митного кордону.

Аналіз оперативної діяльності митних органів, організаційна побудова технологічних ліній митного контролю, стосовно до специфіки роботи окремих ділянок і об’єктів митного контролю, умов у яких він здійснюється, оперативної обстановки, що склалася, дозволили визначити 9 основних оперативних завдань, що вимагають застосування ТЗМК:

1. Перевірка дійсності митних документів і атрибутів митного забезпечення.

2. Пошук і виявлення предметів контрабанди.

3. Ідентифікація матеріалів виробів і речовин.

4. Забезпечення виконання функцій дізнання і документування по справах про контрабанду.

5. Контроль носіїв аудіо-, відеоінформації.

6. Візуальне спостереження за оперативною обстановкою в зонах митного контролю.

7. Забезпечення оперативного управління процесом митного контролю.

8. Виконання технологічних операцій при особистому митному огляді.

9. Накладення атрибутів митного забезпечення.

Ефективна протидія контрабанді та захист внутрішнього ринку, попередження зловживань службових осіб працівників митних органів можлива при умові вжиття ряду додаткових організаційно-практичних заходів. Зокрема, для покращення митного та прикордонного контролю доцільно:

• включити території прикордонно-контрольованих районів, що розташовані поза пунктами пропуску, але в зоні діяльності митниці, до зони митного контролю з метою підвищення ефективності виявлення вантажів, ввезених на територію України з порушеннями митного законодавства;

• поновити практику митного оформлення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі і фізичних осіб, на внутрішніх митницях за місцем їх реєстрації, що дозволить правоохоронним органам оперативніше здійснювати процесуальне документування фактів контрабанди;

• внести зміни до наказу Державної митної служби України від 22.11.2001р. №763 (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.12.2001 р. №1020/ 6211), який затвердив порядок декларування валютних цінностей, що переміщуються через митний кордон України. Зокрема, запровадити практику заповнення громадянами декларацій у 2_х примірниках, один з яких залишався б на зберігання на термін не менше 3_х років у відповідному митному органі;

• запровадити практику проведення митного оформлення з обов’язковим наданням оригіналу експортної вантажної митної декларації (ВМД) (як було передбачено Постановою Кабінету Міністрів України №1598 від 5.10.1998 року) країни відправлення вантажу, що сприятиме недопущенню фактів проведення митного оформлення на підставі товаросупровідних документів, які містять неправдиві відомості про вартість, кількість, найменування товару та інші реквізити.

Для покращення взаємодії правоохоронних органів по протидії контрабанді необхідно:

• облаштувати всі пункти пропуску через державний кордон України відповідною інформаційного системою Держприкордонслужби України;

• запровадити міжвідомчу базу даних правоохоронних органів про осіб, причетних до створення та діяльності фіктивних підприємств;

• на підставі інформації правоохоронних органів та органів, що здійснюють контроль за провадженням господарської діяльності, запровадити міжвідомчий моніторинг діяльності суб’єктів господарювання, які здійснюють експортно-імпортні операції.

• запровадження комплексного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку держави шляхом створення ефективної системи супроводження руху товарів від кордону до споживача, розроблення механізму застави в повному обсязі товарів, що транзитом перевозяться територією держави, з подальшим її поверненням після підтвердження факту ввезення товару на митну територію України; внесення змін до ст. 201 КК України щодо зменшення встановленої грошової суми, з якої настає кримінальна відповідальність;

• поліпшення технічного оснащення пунктів пропуску через державний кордон України засобами об’єктивного контролю (великотоннажними терезами, сканерами, рентгенівськими установками, системами зчитування номерів та відеоспостереження);

• забезпечення ефективної взаємодії органів державної влади з метою запобігання незаконному переміщенню товарів та транспортних засобів через митний кордон України, ухиленню від сплати митних платежів, протиправному відшкодуванню ПДВ в результаті фіктивних експортних операцій.

Ефективно вирішити це питання можна лише за умови налагодження правоохоронними органами механізму взаємодії з питань документування злочинної діяльності міжнародних економічних кримінальних формувань на стадіях проведення оперативно_розшукових та процесуальних заходів. Для цього необхідно сформувати з числа практичних працівників міжнародну організацію по боротьбі з економічними злочинами, до функцій якої віднести:

1. приведення правових форм кожної із країн — учасників організації до єдиної, виходячи із потреб боротьби зі зловживаннями в сфері міжнародних фінансово-господарських операцій;

2. створення банку даних для своєчасного отримання інформації по тих чи інших суб’єктах зовнішньоекономічної діяльності чи напрямках діяльності;

3. координацію роботи оперативно_слідчих груп для попереднього документування і розслідування конкретних економічних злочинів міжнародного характеру.

Політична воля керівництва держави в послідовній реалізації заявленого курсу на боротьбу з корупцією службовими зловживаннями є головною умовою ефективності діяльності правоохоронних органів у боротьбі з контрабандою.

Поряд із цим, боротьба з контрабандою передбачає поєднання регуляторних та економічних важелів регулювання з організаційними і правовими, що дозволить:

1. мінімізувати втрати коштів Держбюджету України з причин заниження митної вартості товарів, недостовірної класифікації товарів та визначення країн їх походження;

2. отримати додаткові кошти для проведення соціально_економічних реформ;

3. утворити надійні бар’єри для надходження на споживчий ринок продукції без сплати визначених чинним законодавством податків і зборів;

4. стимулювати розвиток національного виробництва, економічно підтримати українського виробника;

5. зменшити загальний рівень злочинності в Україні.

Висновок

Контрабанда є одним із головних чинників дестабілізації економічної системи України. Ввезення на територію нашої держави контрабандних товарів сприяє неконтрольованому насиченню внутрішнього ринку продукцією іноземного виробництва та витісненню українських товарів. У результаті цього значних збитків зазнають вітчизняні підприємства, в першу чергу легкої та переробної промисловості, продукція яких стає не конкурентоспроможною, а контрабандисти виводять у тіньовий обіг значні суми коштів, призначених для сплати митних платежів.

Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, що посягають на встановлений законодавством України порядок переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення настає у разі, якщо ці правопорушення не тягнуть за собою кримінальної відповідальності.

Контрабанда — це переміщення товарів, валюти, цінностей та інших предметів через митний кордон України поза митним контролем або з приховування від митного контролю, вчинене у великих розмірах особою або групою осіб, які організувалися для діяльності, а також незаконне переміщення через кордон історичних і культурних цінностей, наркотичних засобів, отруйних, сильнодіючих, радіоактивних, вибухових речовин, зброї та боєприпасів (крім гладкоствольної мисливської зброї та боєприпасів до неї).

Предметом переміщення товарів через кордон поза митним контролем найчастіше є високо оподатковувані (підакцизні) товари: цигарки, алкогольні напої, радіоелектронна техніка або товари, переміщення яких через кордон є обмеженим або забороненим, — зброя, наркотики.

Організація боротьби з контрабандою та ПМП об’єднує врегульовані законодавством України різні правові відносини і тому є комплексною.

Виходячи з цього, її можна поділити на такі складові частини:

• визначення кола правоохоронних органів, уповноважених боротись із контрабандою та ПМП;

• розроблення структури спеціальних підрозділів митних органів, на які покладається боротьба з контрабандою та ПМП;

• розроблення та застосування спеціальних методик та застосування технічних засобів виявлення контрабанди та ПМП.

Інтенсивний розвиток зовнішньоекономічних зв’язків, значне збільшення кількості їхніх учасників, у тому числі комерційних структур, зміна митної політики в умовах становлення ринкової економіки, розширення можливостей експорту й імпорту більш широкої номенклатури товарів вимагають від митних органів забезпечення високопродуктивного, ефективного митного контролю вантажів, транспортних засобів, речей осіб, що прямують через державний кордон.

Одним з визначальних невід’ємних елементів у повсякденній роботі оперативних працівників митниць є застосування ними технічних засобів митного контролю (ТЗМК), без яких у даний час уже неможливо забезпечити своєчасність, якість і культуру митного контролю.

Застосування технічних засобів митного контролю дозволяє:

• підвищити пропускну спроможність митних органів за рахунок скорочення часу огляду об’єктів контролю;

• більш надійно, при мінімальному рівні спеціальної підготовки співробітників, установити достовірність документів та підтвердити правильність класифікації товару;

• підвищити ступінь можливості виявлення схованок та прихованих вкладень у контрольованих об’єктах;

• виявляти і припиняти порушення правил перетину митного кордону.

Ефективна протидія контрабанді та захист внутрішнього ринку, попередження зловживань службових осіб працівників митних органів можлива при умові вжиття ряду додаткових організаційно-практичних заходів. Зокрема, для покращення митного та прикордонного контролю доцільно:

• включити території прикордонно-контрольованих районів, що розташовані поза пунктами пропуску, але в зоні діяльності митниці, до зони митного контролю з метою підвищення ефективності виявлення вантажів, ввезених на територію України з порушеннями митного законодавства;

• поновити практику митного оформлення суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі і фізичних осіб, на внутрішніх митницях за місцем їх реєстрації, що дозволить правоохоронним органам оперативніше здійснювати процесуальне документування фактів контрабанди;

Для покращення взаємодії правоохоронних органів по протидії контрабанді необхідно:

• облаштувати всі пункти пропуску через державний кордон України відповідною інформаційного системою Держприкордонслужби України;

• запровадити міжвідомчу базу даних правоохоронних органів про осіб, причетних до створення та діяльності фіктивних підприємств;

• на підставі інформації правоохоронних органів та органів, що здійснюють контроль за провадженням господарської діяльності, запровадити міжвідомчий моніторинг діяльності суб’єктів господарювання, які здійснюють експортно-імпортні операції.

• запровадження комплексного контролю за реалізацією товарів на внутрішньому ринку держави шляхом створення ефективної системи супроводження руху товарів від кордону до споживача, розроблення механізму застави в повному обсязі товарів, що транзитом перевозяться територією держави, з подальшим її поверненням після підтвердження факту ввезення товару на митну територію України; внесення змін до ст. 201 КК України щодо зменшення встановленої грошової суми, з якої настає кримінальна відповідальність;

• поліпшення технічного оснащення пунктів пропуску через державний кордон України засобами об’єктивного контролю (великотоннажними терезами, сканерами, рентгенівськими установками, системами зчитування номерів та відеоспостереження);

• забезпечення ефективної взаємодії органів державної влади з метою запобігання незаконному переміщенню товарів та транспортних засобів через митний кордон України, ухиленню від сплати митних платежів, протиправному відшкодуванню ПДВ в результаті фіктивних експортних операцій.

Список використаної літератури

1. Ветушенко О. Контрабанда як фактор загрози національній безпеці України / О.Ветушенко // Митниця. – 2006. – № 3. – С. 6 – 11.

2. Контрабанда: нагальна проблема та шляхи вирішення [Електронний ресурс]. – Режим доступу : .

3. Костін М.І. Контрабанда. Доказування обставин вчинення злочину на досудовому слідстві: Монографія. — К: ДІЯ, 2003.-185 с.

4. Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : .

5. Митний кодекс України від 11.07.2002. № 92-ІУ. – К. : Велес, 2008. – 144 с.

6. Шевчук В.М. Методика розслідування контрабанди: проблеми теорії та практики: Монографія. — X.: Гриф, 2003. — 280с.

---

---