Законодавство України про водний транспорт

Реферат

1. Поняття водного транспорту

2. Повноваження суб’єктів управління водним транспортом.

3. Правові основи діяльності водного транспорту.

4. Договірні відносини у сфері водного транспорту.

5. Висновки

6. Список використаних джерел

1. Поняття,структура системи та види водного транспорту

Однією із складових єдиної транспортної системи України є водний транспорт,який, обєднуючи такі потужні ланки, як морський і річковий транспорт, являє собою комплексну галузь,призначену задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях (водою).

Водному транспорту притаманні певні властивості, які мають прояв через основеі категорії водного транспорту, наділені певним юридичним статусом. Як уже зазначалося, водниф транспорт сладається з двох окремих елементів: Морського та річкового транспорту.

Згідно «Закону України про транспорт»

Морський транспорт

До складу морського транспорту входять підприємства морського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури, науково-дослідні, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

До земель морського транспорту належать землі, надані в користування під:

  • морські порти з набережними, майданчиками, причалами, вокзалами, будівлями, спорудами, устаткуванням, об’єктами загальнопортового і комплексного обслуговування флоту;
  • гідротехнічні споруди і засоби навігаційної обстановки, судноремонтні заводи, майстерні, бази, склади, радіоцентри, службові та культурно-побутові приміщення та інші споруди, що обслуговують морський транспорт.

До земель морського транспорту не належать території, насипані або намиті в акваторії за кошти портів.

Спорудження на підходах до портів (каналів), мостових, кабельних і повітряних переходів, водозабірних та інших об’єктів, а також спорудження радіосистем у зоні радіонавігаційних об’єктів погоджується з адміністрацією портів.

Технічний нагляд за суднами та їх класифікація незалежно від форм власності судна і його власника здійснюються класифікаційним товариством, обраним за пропозицією судновласника та за погодженням з Міністерством транспорту України.

36 стр., 17975 слов

Водний кодекс України

... водного, повітряного транспорту та інших потреб. ( Стаття 1 із змінами, внесеними згідно із Законом N 1990-III ( 1990-14 ) від 21.09.2000 ) Стаття 2 . Водне законодавство України Завданням водного ... ресурси - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території; водність - ... промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, ...

Річковий транспорт і його склад

До складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Землі річкового транспорту

До земель річкового транспорту належать землі, надані в користування під:

  • порти, спеціалізовані причали, пристані і затони з усіма технічними спорудами та устаткуваннями, що обслуговують річковий транспорт;
  • пасажирські вокзали, павільйони і причали;
  • судноплавні канали, судноплавні, енергетичні та гідротехнічні споруди, службово-технічні будівлі;
  • берегоукріплювальні споруди й насадження;
  • спеціальні насадження для вирощування деревини, в тому числі ділової;
  • вузли зв’язку, радіоцентри і радіостанції;

— будівлі, берегові навігаційні знаки та інші споруди для обслуговування водних шляхів, судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, майстерні, судноверфі, відстійно-ремонтні пункти, склади, матеріально-технічні бази, інженерні мережі, службові та культурно-побутові приміщення, інші об’єкти, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Для робіт, пов’язаних із судноплавством і сплавом на внутрішніх водних шляхах, поза населеними пунктами виділяється у встановленому порядку берегова смуга. Землі берегової смуги не вилучаються у землекористувачів і використовуються відповідно до чинного законодавства України.

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами

Технічний, класифікаційний і судноплавний нагляд за річковими суднами здійснюється Українською державною інспекцією Регістру та безпеки судноплавства у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно Водного кодексу України:

Стаття 3 . Водний фонд України

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її

водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

  • природні водойми (озера);
  • водотоки (річки, струмки);
  • штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;
  • інші водні об’єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.

Стаття 4 . Землі водного фонду

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами,

болотами, а також островами;

прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо

водойм;

гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та

каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

14 стр., 6857 слов

Повітряний транспорт

... погіршує якість життя мешканців розташованих поряд з аеропортами районів. Добре відомо, що повітряний транспорт став одним з основних засобів масових перевезень пасажирів у світі. Повітряні перевезення ... океан. У 1929 р. дирижабль «Граф Цепелін» зробив безприкладний політ навколо Землі. Дирижабль Hindenburg зробив десять регулярних комерційних рейсів через Атлантику. Використовувалися дирижаблі і ...

  • береговими смугами водних шляхів.

Стаття 5 . Водні об’єкти загальнодержавного і місцевого

значення

До водних об’єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води та територіальне море;

2) підземні води, які є джерелом централізованого

водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що

знаходяться і використовуються на території більш як однієї

області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду

загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії

лікувальних.

До водних об’єктів місцевого значення належать:

1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах

однієї області і які не віднесені до водних об’єктів

загальнодержавного значення;

2) підземні води, які не можуть бути джерелом

централізованого водопостачання.

Щодо річкового транспорту:

Обсягивантажнихіпасажирськихперевезеньрічковимтранс-

портомнезначні, алеєнайбільшрентабельнимизарахунокміжнароднихсполученьізвикористаннямбасейніврікДніпраіДунаю, атакожприбережнихводЧорногоморяунапрямкукраїнЦентральноїіПівденно-СхідноїЄвропи. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близько 20 %) у порівнянні з розвинутими країнами Заходу.

Річковий транспорт як галузь народного господарства є одним із найважливіших видів транспорту, який у взаємодії з залізничним та іншими видами транспорту сприяє забезпеченню нормального виробництва і обігу продукції промисловості, сільського господарства і задовольняє потреби населення в пересуванні по внутрішніх водних шляхах.

Правове регулювання річкового транспорту як підгалузі транс­портного права здійснюється загальним законодавством (Законом України «Про транспорт» і галузевими актами, зокрема, Статутом внутрішнього водного транспорту та законодавством, яке регулює перевезення як морським, так і внутрішнім водним транспортом (Кодекс торговельного мореплавства і т. д.).

Відповідно до Закону України «Про транспорт» до складу річкового транспорту входять підприємства річкового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-екс-

плуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв’язку, промислові, торговельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров’я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конст-

рукторські організації та інші підприємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

Державне управління річковим транспортом здійснюється галузевим органом державного управління — Міністерством транс-

порту та зв’язку України та спеціальним урядовим органом — Державним департаментом морського і річкового транспорту, який діє у складі Міністерства транспорту та зв’язку та підпорядковується йому.

Департамент морського і річкового транспорту створено Постановою Кабінету Міністрів України 30 березня 2000 р. на базі Державної адміністрації морського і річкового транспорту, яка ліквідована. Державний департамент морського і річкового транс-

12 стр., 5596 слов

Водний і повітряний транспорт України

... машини, устаткування мінерально-сировинні ресурси та ін. Основу морського транспорту України становлять Чорноморське (ЧМП), Азовське (АМП) та ... Ізраїлю, Франції, Італії. Для розвитку річкового транспорту необхідно застосувати великовантажні судна у внутрішніх перевезеннях масових вантажів; ... частина дніпровського шляху служила для внутрішніх водних зв'язків, зокрема для перевезення лісу. Нижню частину ...

порту діє на підставі Положення, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2000 р. № 584.

Згідно з Положенням основними завданнями Укрморріч-

флоту є:

  • ¾ участь у межах компетенції у реалізації державної політики в галузі морського і річкового транспорту;
  • ¾ забезпечення розвитку морського і річкового транспорту з метою задоволення потреб населення і суспільного виробництва у морських і річкових перевезеннях;
  • ¾ здійснення державного контролю за додержанням суб’єкта­ми господарювання, що виконують перевезення пасажирів та ван­тажів морським і річковим транспортом, вимог нормативно-пра­вових актів, стандартів і правил, які регулюють перевезення пасажирів та вантажів морським і річковим транспортом;
  • ¾ додержання вимог законодавства щодо гарантування безпеки судноплавства.

З метою реалізації покладених на нього завдань департамент здійснює різні функції, зокрема, забезпечує проведення єдиної економічної, тарифної, соціальної, науково-технічної та інвестиційної політики в галузі морського і річкового транспорту, здійснює державний нагляд у морських торговельних і річкових портах, територіальних водах України законодавства про судноплавство, а також вимоги міжнародних договорів України усіма морськими і річковими суднами незалежно від форми власності, галузевої належності та прапора держави, під яким плаває судно, тощо.

Інша складова системи управління — спеціалізовані установи та підприємства, зокрема, завдання навігаційно-гідрографіч-

ного забезпечення плавання торговельних, риболовних, спеціальних та інших річкових суден на внутрішніх водних шляхах здійснюється державним підприємством «Укрводшлях», що під-

порядковано Державному департаменту морського і річкового транспорту.

Місцеві органи державної влади мають у галузі річкового транспорту компетенцію, яка визначається Законом України «Про місцеві державні адміністрації».

Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державне управління шляхом здійснення контролю за дотриманням правил транспортного обслуговування, дотриманням гро-

мадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту, залученням під час ліквідації надзвичайних ситуацій необхідних транспортних засобів і послуг.

Органи місцевого самоврядування в свою чергу у відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування» у галузі річкового транспорту встановлюють у порядку і межах, визначених законодавством, тарифи щодо оплати транспортних послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади, погоджують в установленому порядку ці питання з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності, затверджують маршрути і графіки руху місцевого пасажирського транспорту незалежно від форм власності; здійснюють відповідно до законодавства контроль за належною експлуатацією та організацією обслуговування населення підприємствами транспорту.

Основним господарюючим суб’єктом у сфері річкового транс-

порту є пароплавства (ВАТ «Українське Дунайське пароплавство», Азовське морське пароплавство) та інші перевізники різних форм власності, які отримали у встановленому порядку ліцензію на надання послуг із перевезення пасажирів та вантажів морським, річковим транспортом.

7 стр., 3304 слов

Авіаційний транспорт України

... МЕТРОПОЛІТЕН 159248 Авіаційний Організаційно авіаційний транспорт України об’єднаний в «Авіалінії України», до яких ... річкового і морського транспорту незначна, авіаційного — зовсім мізерна. Отже, найважливішим видом транспорту за обсягом перевезення вантажів в Україні є автомобільний. Авіаційний транспорт ... суден; службові об'єкти, що забезпечують роботу авіаційного транспорту. Авіаційний транспорт ...

Пароплавства мають особливий правовий статус — статус національних перевізників, отриманий у відповідності до Постанови Кабінету Міністрів України від 21 червня 2001 р. № 668, яким затверджено «Положення про порядок надання морським і річковим судноплавним компаніям статусу національного перевізника». Статус національного перевізника передбачає обов’язкове виконання державних замовлень та зобов’язань, які випливають із міжнародних договорів України.

Основна матеріальна складова річкового транспорту — річкове судно. Річкове судно — це самохідна чи несамохідна плавуча споруда, призначена для пересування по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах).

Правове регулювання статусу річкового судна здійснюється Статутом внутрішнього водного транспорту, Кодексом торговельного мореплавства України та спеціальним законодавством.

Окремий вид річкового судна — річкове судно «річка—море» — судно змішаного типу, призначене для судноплавства по внутрішніх водних шляхах (річках, озерах, каналах) з правом виходу в море. Судно «річка—море» має особливий статус і зазнає правового регулювання морського і річкового права у зв’язку з характером використання судна на морських і внутрішніх водних шляхах.

Реєстрація та облік торговельних суден України здійснюється Головною державною інспекцією України з безпеки судноплав­ства (Держфлотінспекція України) під загальним керівництвом та контролем Інспекції Головного державного реєстратора флоту, яка входить до сфери управління Мінтрансу.

Реєстрація судна в Україні означає внесення відомостей про нього до реєстраційного документа — Суднової книги України, що ведеться за встановленою формою.

Зареєстрованому в Судновій книзі України судну присвоюється реєстраційний номер з літерою К (наприклад, 14-К).

У разі виключення судна із Суднової книги України його номер для реєстрації нового судна не використовується. Після державної реєстрації у п’ятиденний термін з моменту прийняття заяви судновласникові видаються такі суднові документи:

  • а) судновий білет, зразок якого затверджується Мінтрансом;
  • б) довідка про зареєстровані іпотеки за наявності звернення про це судновласника, заставодавця або заставодержателя.

У разі виникнення змін, що викликають необхідність виправлення відомостей, внесених до Суднової книги України, орган державної реєстрації судна за місцем його реєстрації видає нові документи та вносить відповідні зміни до Суднової книги України.

Виключення судна з Суднової книги України здійснюється шляхом припинення записів про його реєстрацію і вилучення суднових реєстраційних документів. Виключення може бути постійним (загибель і т.д.) або тимчасовим (передача в користування іноземній особі).

Судно набуває права плавання під Державним прапором Ук-

раїни після його реєстрації у Судновій книзі України та після одержання суднового білета.

Правовий статус екіпажу та капітана визначено Статутом внут­рішнього водного транспорту, затвердженим Постановою Ради Міністрів СРСР від 15 жовтня 1955 р. № 1801 з урахуванням наступних змін та доповнень.

Екіпаж самохідних суден складається із капітана, інших старших осіб суднового екіпажу і суднової команди. Встановлено спеціальні умови, яким повинні задовольняти особи, які допускаються до управління суднами і судновими механізмами.

10 стр., 4786 слов

Питання перевезення вантажів морським транспортом

... Міністерства транспорту України) та міжнародні перевезення (перевезення між портами України й іноземними портами можуть здійснюватися як суднами, що плавають під Державним прапором України, так і за умови взаємності суднами, що плавають під іноземним прапором. Перевезення вантажів ...

Управління суднами і судновими екіпажами повинна здійснювати спеціально призначена особа (капітан), відповідальна за безпеку судноплавства і запобігання забрудненню із суден.

Капітан судна керує судном, управляє судноводінням і застосовує необхідні заходи для забезпечення безпеки плавання, дотримання порядку на судні, охорони життя і здоров’я людей, що знаходяться на судні, і збереження судна і вантажу. Усі розпорядження капітана, у межах його повноважень, повинні беззапереч­но виконуватися всіма особами екіпажу судна, а також пасажирами й іншими особами, що знаходяться на судні. Капітан у разі потреби має право відсторонити від виконання обов’язків осіб суднового екіпажу. Капітан є органом дізнання (ст. 101 КПК), і якщо на судні хто-небудь вчинить злочин, капітан зобов’язаний ужити заходів, щоб не дати особі, що вчинила злочин, ухилитися від відповідальності, скласти акт про подію та передати особу належній владі в найближчому порту (пристані).

Капітан посвідчує заповіт, приймає його на збереження (п. 2. ст. 1252 ЦКУ).

Капітан складає акти у випадках народження або смерті, зникнення члена суднового екіпажу чи пасажира при обставинах, що допускають можливість його загибелі; такий акт підлягає поданню до органів реєстрації актів громадянського стану для одержання свідоцтва про народження чи шлюб; капітан складає акт, а також опис майна зниклого пасажира і передає акт і майно належній владі в найближчому порту (пристані).

Акти підписуються не менш ніж двома свідками та в разі необхідності посвідчення смерті чи народження — лікарем або фельдшером (ст. 70 Кодексу торговельного мореплавства України).

Якщо судну грозить неминуча загибель, капітан після прийнят-

тя всіх заходів до порятунку пасажирів дозволяє судновому екіпажу залишити судно. Сам капітан залишає судно останнім.

Капітан, що одержав сигнал небезпеки або знайшов на водяному шляху судно, пліт або людину, що знаходиться в небезпеці, зобов’язаний надати допомогу, одночасно приймаючи всі заходи до того, щоб не наразити на небезпеку своє судно.

Важлива складова інфраструктури річкового транспорту — це порти і пристані. Порти і пристані є спеціалізованими підприємст­вами, які обслуговують перевізників у частині виконання комерційних та вантажних операцій. Порти та пристані мають вантажні і пасажирські причали й інші необхідні спорудження і пристрої для навантаження-вивантаження вантажів і обслуговування пасажирів. Порти і пристані здійснюють операції по прийому, навантаженню, вивантаженню, короткостроковому збереженню і видачі вантажів, у тому числі вантажів у контейнерах, а також операції, пов’язані з перевезеннями пасажирів і багажу.

По роду здійснюваних операцій порти і пристані поділяються на пасажирські, вантажні, об’єднані (об’єднують проведення пасажирських і вантажних операцій).

Порти і пристані, відкриті для виконання операцій по пасажирських перевезеннях, мають вокзали для обслуговування пасажирів, прийому і видачі багажу і зберігання ручної поклажі.

У залежності від обсягу і характеру виконуваних робіт порти і пристані підрозділяються на розряди, установлюється спеціальний порядок виконання портами і пристанями відповідних комер­ційних операцій у визначені години, а при необхідності — цілодобово.

26 стр., 12997 слов

Транспортна система України

... залізничному, повітряному і морському транспорті мала напіввоєнізовану систему і перебувала під особливим контролем урядових інстанцій. Транспорт України був складовою частиною союзного транспортного міністерства і не мав самостійного статусу ...

Причали і склади пароплавств Державного департаменту морського і річкового транспорту є причалами і складами загального користування, якщо вони не надані у виняткове користування визначеній організації на договірних чи інших засадах.

У населених пунктах по берегах судноплавних шляхів виділяються пристанські ділянки загального безкоштовного користування за погодженням з органами, що регулюють судноплавство. Ці ділянки призначаються для короткочасного причалу суден і плотів, навантаження і вивантаження вантажів.

Підприємства й організації, що систематично відправляють і одержують вантажі при перевезенні по внутрішніх водяних шляхах судновими відправленнями, зобов’язані мати в пунктах наван­таження і розвантаження суден постійні причали з глибинами водяних підходів, що гарантують безпечну постановку до причалу порожніх і навантажених суден при повному осіданні. Ці причали є причалами незагального користування. Власники причалів незагального користування зобов’язані створити умови для здійс­нення відповідних операцій, забезпечити безпеку (обладнати причали механізмами, влаштовувати навіси, освітлення), провести всі інші заходи, передбачені Статутом внутрішнього водного транспорту та правилами.

У пунктах, не обладнаних постійними причалами, Статут зобов’язує відправників вантажу і вантажоодержувачів мати містки, виведені на глибину, достатню для безпечного навантаження-розвантаження. Відправник вантажу і вантажоодержувачі на при-

чалах незагального користування зобов’язані також мати необхідну кількість вагових приладів.

2. Повноваження суб’

Отже, транспортне право – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у сфері транспорту. Цей процес і відносини,що виникають в ньому, не є якимись абстрактними, а є діями, завдяки і здійснюються транспортування.

Щоб ці дії виконувались, повинен бути транспортувальник – суб’єкт, який обслуговує цей процес. У водному транспортному праві такими суб’єктами є:

  • судноплавна компанія
  • морськмй (річковий порт)
  • морське (річкове судно).

Основною виробничою ланкою водного транспорту вистепає судноплавна компанія (або пароплавство), яка є самостійним судноплавним підприємством водного транспорту,обєднує різні підприємства водного транспорту, що забезпечують доставку пасажирів,приймання, зберігання і доставку вантажів, ремонт і утримання суден, підготовку кваліфікованих спеціалістів для нормальної роботи всіх ланок транспортного комплексу й організує свою діяльність на комерційній основі.

Сьогодні при вступі Україн до ринкових умов економічного життя, всім формам власності надаються рівні права та умови для розвитку. Не минула цього і судноплавна компанія. Нині в Україні існують такі провідні судноплавні компанії:

1. Акціонерна судноплавна компанія «Укррічфлот», до складу якої крім флоту входить Запорізький річковий порт, судноремонтні бази й інші підрозділи річкового транспорту.

2. Акціонерне підприємство «Азовське морске підприємство»

3. Державна судноплавна компанія «ЧМП»

4. Акціонерне товариство «Ураїнська дунайська судноплавна компанія

5. Чорноморське-Азовське виробничо-експлуатаційне управління морських шляхів.

6. Управліня буксирувально-рятувального ті спеціального флоту.

Усі загальні підриємства входять до сфети управління «Укрморрічфлоту».

7 стр., 3062 слов

Автомобільний транспорт України

... норм, що регулюють перевезення пасажирів і вантажів автотранспортом. Управління очолюють начальники, яких призначає на посаду та звільняє з посади Міністр транспорту України за погодженням ... між замовником і перевізником; Великогабаритний вантаж – вантаж, який з урахуванням габаритів транспортного засобу перевищує встановлені на території України габарити для руху автотранспортних засобів ...

Судноплавна компанія являє собою потужну систему із своїми керівними флотами, значним виробничим комплексом та іншими обслуговуючими ділянками.

Наступною категорією водного транспорту є судно.

Основне джерело для розгляду цієї категорії – Кодекс Торгівельного морепавства України. Згідно з ним:

Торговельне судно в цьому Кодексі означає самохідну чи несамохідну плавучу споруду,

що використовується:

1) для перевезення вантажів, пасажирів, багажу і пошти, для рибного чи іншого морського

промислу, розвідки і добування корисних копалин, рятування людей і суден, що зазнають лиха

на морі, буксирування інших суден та плавучих об’єктів, здійснення гідротехнічних робіт чи

піднімання майна, що затонуло в морі;

2) для несення спеціальної державної служби (охорона промислів, санітарна і карантинна

служби, захист моря від забруднення тощо);

3) для наукових, навчальних і культурних цілей;

4) для спорту;

5) для інших цілей.

Риболовне судно у цьому Кодексі — це будь-яке торговельне судно, що використовується

для рибного або іншого морського промислу.

Знаряддя промислу є невід’ємною частиною риболовного судна, у зв’язку з чим морські

події, пов’язані з пошкодженням знарядь промислу риболовного судна іншими суднами,

класифікуються як зіткнення суден у морі.

Ядерне судно в цьому Кодексі — це судно, що обладнане ядерною енергетичною

установкою.

Поняття судновласника і власника судна

Судновласником у цьому Кодексі визнається юридична або

фізична особа, яка експлуатує судно від свого імені, незалежно від

того, чи є вона власником судна, чи використовує на інших законних

підставах.

Власником судна є суб’єкт права власності або особа, яка здійснює відносно закріпленого

за нею судна права, до яких застосовуються правила про право власності.

Розглянемо правовий статус судна.

Національна належність судна. Право плавання під Державним прапором

України

Поняття “українське судно” або “судно України” означає національну належність судна,

на яке поширюється юрисдикція України.

Національна належність судна визначається його державною реєстрацією в Україні і

одержанням права плавання під Державним прапором України.

Право плавання під Державним прапором України має судно, яке є державною власністю

або перебуває у власності фізичної особи-громадянина України, а також юридичної особи в

Україні, заснованої виключно українськими власниками, або судно, яке знаходиться у цих осіб

на умовах договору бербоут-чартеру.

Судно одержує право плавання під Державним прапором України з часу реєстрації його у

Державному судновому реєстрі України або Судновій книзі України та свідоцтва про

одержання права плавання під цим прапором.

Судно, придбане за кордоном, користується правом плавання під Державним прапором

України з часу видачі консулом України тимчасового свідоцтва, в якому засвідчується

одержання цього права. Тимчасове свідоцтво є дійсним до реєстрації судна у Державному

судновому реєстрі України або Судновій книзі України, але не більше одного року.

8 стр., 3713 слов

Система джерел транспортного права України

... України; кодекси, статути, настанови та інші кодифіковані акти. Закони, що видаються в порядку поточного законодав-ства, регулюють різні сторони транспортних суспільних від-носин. Кодекси, статути, настанови як джерела транспортного права ... зміст комерційного акта (п. 2.2), порядок доведення вини у разі пошкодження вантажу внаслідок неправильного його розміщення та закріплення (п. 2.5) та інші ...

За підняття на судні Державного прапора України без одержання права плавання під цим

прапором винні особи несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.

Судно повинно мати такі основні суднові документи:

  • свідоцтво про право плавання під Державним прапором України (судновий патент);
  • свідоцтво про право власності на судно;
  • класифікаційне свідоцтво;

обмірне свідоцтво (для суден, що підлягають технічному нагляду класифікаційного

товариства);

  • свідоцтво про мінімальний склад екіпажу;
  • список осіб суднового екіпажу (суднова роль);
  • список пасажирів, що перебувають на судні;
  • судновий журнал;
  • машинний журнал (для суден з механічним двигуном);
  • санітарний журнал;
  • суднове санітарне свідоцтво;
  • пасажирське свідоцтво, якщо судно перевозить більше 12 пасажирів;

дозвіл на право користування судновою радіостанцією, журнал (щоденник радіослужби)

та інші документи відповідно до Регламенту радіозв’язку;

свідоцтво про вантажну марку, якщо судно використовується для цілей, передбачених

пунктами 1, 3 частини першої статті 15 цього Кодексу;

  • журнал реєстрації заходів щодо запобігання забрудненню моря.

Список осіб суднового екіпажу (суднова роль), список пасажирів, судновий радіо- і

машинний журнали ведуться за формою і правилами, встановленими Міністерством транспорту

України, а на риболовних суднах — Міністерством рибного господарства України.

Санітарний журнал ведеться за формою і правилами, встановленими Міністерством

транспорту України за погодженням з Міністерством охорони здоров’я України.

Судна, зареєстровані в Судновій книзі України, замість документів, зазначених у абзацах

другому і третьому частини першої цієї статті, повинні мати судновий білет.

Судно, що плаває за кордон, повинно також мати документи, передбачені міжнародними

договорами України.

(Стаття 35 із змінами, внесеними згідно із Законом N 3370-IV від

19.01.2006)

Розглянемо правове становище екіпажу судна,так як він також є субєктом водних транспортних відносин:

Правове становище екіпажу судна

Правове становище екіпажу судна, що плаває під прапором України, а також відносини

між членами екіпажу, які беруть участь в експлуатації цього судна, між членами екіпажу цього

судна і судновласником визначаються чинним законодавством України.

Відносини, зазначені у частині першій цієї статті, що виникають на судні, яке знаходиться

в територіальному морі та внутрішніх водах України і плаває під прапором іншої держави,

регулюються законодавством держави, під прапором якої плаває судно, договорами між

судновласником і членами екіпажу судна, якщо інше не передбачено міжнародним договором

України.

Державний нагляд за мореплавством у порту

Державний нагляд за мореплавством у порту здійснює капітан морського торговельного

(морського рибного) порту, який підпорядкований Міністерству транспорту України

(Міністерству рибного господарства України) і очолює Інспекцію державного портового

нагляду. Капітан морського торговельного (морського рибного) порту діє відповідно до

Положення про капітана морського торговельного (морського рибного) порту, що

затверджується Міністерством транспорту України (Міністерством рибного господарства

України).

Інспекція державного портового нагляду створюється Міністерством транспорту України

(Міністерством рибного господарства України) і діє відповідно до Положення про інспекцію

державного портового нагляду, що затверджується зазначеними органами.

У морських портах капітан порту і Інспекція державного портового нагляду, яку він

очолює, входять до складу порту.

У морських торговельних і рибних портах, що мають суміжні акваторії з іншими

морськими спеціалізованими або річковими портами, створюється єдина для суміжних портів

Інспекція державного портового нагляду на чолі з капітаном морського торговельного порту.

Повноваження капітана морського порту

Розпорядження капітана морського порту з питань забезпечення безпеки мореплавства і

порядку в порту, що входять до його компетенції, обов’язкові для всіх суден, юридичних і

фізичних осіб, які перебувають на території та акваторії порту. Розпорядження капітана

морського торговельного (морського рибного) порту може бути скасоване тільки

Міністерством транспорту України (Міністерством рибного господарства України).

За порушення чинного законодавства і правил щодо безпеки мореплавства і порядку в

порту капітан порту має право накладати адміністративні стягнення відповідно до чинного

законодавства України.

Поняття служби регулювання руху суден

У районах інтенсивного судноплавства (портові та узбережні води, вузькості, перетин

морських шляхів) рішенням Міністерства транспорту України створюються служби

регулювання руху суден, що здійснюють радіолокаційне обслуговування суден.

Зона дії і порядок руху суден в зоні встановлюються Правилами плавання у цій зоні, що

затверджуються Міністерством транспорту України.

Під радіолокаційним обслуговуванням мається на увазі контроль за безпекою

судноплавства, регулювання руху суден, радіолокаційне проведення, подання допомоги суднам

під час аварійно-рятувальних операцій, інформування про рух суден, стан засобів навігаційного

облаштування, гідрометеорологічні умови та інші фактори, що впливають на безпеку плавання.

Перелік послуг, що надаються конкретною службою регулювання руху суден, ступінь

обов’язковості окремих видів радіолокаційного обслуговування повідомляються в обов’язковій

постанові начальника морського порту, лоціях і Повідомленнях мореплавцям.

За межами територіального моря України служба регулювання руху суден обслуговує

судна тільки за заявкою капітана судна.(Ст.110 КТМ)

Правовий статус служби регулювання руху суден

Служба регулювання руху суден діє відповідно до Типового положення про службу

регулювання руху суден, що затверджується Міністерством транспорту України.

Якщо зона дії служби регулювання руху суден охоплює акваторії кількох портів або

узбережні води і вузькості (регіональна служба регулювання руху суден), порядок створення і

підпорядкованість служби регулювання руху суден визначаються портами, що беруть участь у

створенні такої служби, за погодженням з Міністерством транспорту України.(Ст.111 КТМ)

3. Правові основи діяльності водного транспорту

Водне транспортне право. Спочатку це були якісь окремі правові поняття, що переростали у звичаї, а вже ближче до сучасних часів ці поняття складалися в правові норми, закріплювались в нормативно-правові акти і створювали систему водного транспортного права,яка ає свій зоанішній вираз у системі транспортного законодавства.

Система правових витоків, в яких беруть своє правове пігрунтя водні транспотні суспільні відносини, називається джерелами водного транспортного права. Основні з них:

  • Кодекс торгівельного мореплавства України
  • Водний кодекс України
  • Статут внутрішнього водного транспорту СРСР
  • Закон України «Про транспорт»

Для морських транспортних відносин характерна дія в них норм права Водного кодексу України. Який був введений в дію Постановою Верховної Ради України від 6 червня 1995р. і складається з 6 розділів:

  • РОЗДІЛ I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ.
  • Розділ II. ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ І КОНТРОЛЬ У ГАЛУЗІ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИВОД ТА ВІДТВОРЕННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ.
  • Розділ III. ВОДОКОРИСТУВАННЯ.
  • Розділ IV. ОХОРОНА ВОД.
  • Розділ V.

СПОРИ З ПИТАНЬ ВИКОРИСТАННЯ І ОХОРОНИ ВОД ТА ВІДТВОРЕННЯВОДНИХ РЕСУРСІВ. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ВОДНОГОЗАКОНОДАВСТВА.

  • Розділ VI. МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ.

Завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення

збереження, науково обгрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і

галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та

вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану

водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян наводокористування.Водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом,Законом України “Про охоронунавколишнього природного середовища” та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу

України, що виникають під час користування водними об’єктами, регулюються відповіднимзаконодавством України.

Усі води (водні об’єкти) на території України становлять її водний фонд.

До водного фонду України належать:

1) поверхневі води:

  • природні водойми (озера);
  • водотоки (річки, струмки);
  • штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;
  • інші водні об’єкти;

2) підземні води та джерела;

3) внутрішні морські води та територіальне море.(Ст.3 ВКУ)

Кодекс Торговельного мореплавства України був введений в дію Постановою Верховної Ради України 9 грудня 1994р. І своїм призначенням має регулювати відносини,що виникають з торговельного мореплавства.

Кодекс містить 11 розділів (393 статті).

  • Розділ I ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ .
  • Розділ II СУДНО.
  • Розділ III ЕКІПАЖ СУДНА .
  • Розділ IV МОРСЬКИЙ ПОРТ.
  • Розділ V МОРСЬКІ ПЕРЕВЕЗЕННЯ
  • Розділ VI ФРАХТУВАННЯ СУДЕН
  • Розділ VII МОРСЬКЕ БУКСИРУВАННЯ .
  • Розділ VIII МОРСЬКЕ СТРАХУВАННЯ
  • Розділ IX НАДЗВИЧАЙНІ МОРСЬКІ ПОДІЇ .
  • Розділ X ОБМЕЖЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СУДНОВЛАСНИКА.
  • Розділ XI ПРЕТЕНЗІЇ ТА ПОЗОВИ .

Кодекс торговельного мореплавства України регулює відносини, що виникають зторговельного мореплавства.Під торговельним мореплавством у цьому Кодексі розуміється діяльність, пов’язана з використанням суден для перевезення вантажів, пасажирів, багажу та пошти, рибних та інших морських промислів, розвідки та видобування корисних копалин, виконання буксирних, криголамних і рятувальних операцій, прокладання кабелю, також для інших господарських, наукових і культурних цілей.

Статут внутрішнього водного транспорту СРСР був затверджений Постановою від 15 жовтня 1955р. №1801. Він визначає основні задачі та обовязки органів внутрішнього водного транспорту по забезпеченню потреб держави в перевезеннях вантажів і пасажирів внутрішніми водними шляхами, а також взаємовідносини внутрішнього водного транспорту з іншими галузями народного господарства.

4. Договірні відносини у сфері водного транспорту

Для ефективного забезпечення транспортних перевезень на морському транспорті використовуються такі транспортні зобов’язання: договір перевезення вантажу, договір перевезення пасажира та багажу, договір круїзу, договір агентування, договір буксирування, договір лізингу суден, зобов’язання з приводу майна, що затонуло, тощо.

Правове регулювання перевезень здійснюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Кодексом тор­говельного мореплавства України та підзаконними актами.

Умови морського перевезення вантажів визначаються договором. Учасниками договору морського перевезення вантажів є перевізники різних форм власності та замовники транспортного перевезення. Перевізники — морські транспортні організації поділя-

ються на морські транспортні організації загального користування і морські транспортні організації незагального користування.

Морська транспортна організація загального користування має особливий статус, зокрема на неї покладаються додаткові обов’язки:

  • а) прийняти будь-який запропонований для перевезення вантаж, якщо на судні є вільні приміщення, придатні для перевезення, і вантаж може бути перевезений без шкоди для раніше прийня­тих до перевезення вантажів;
  • б) не віддавати перевагу одному вантажовласнику перед іншим стосовно приймання вантажів і умов перевезення, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством України;
  • в) публікувати тарифи та умови перевезень.

Зміст договору — за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов’язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов’язу-

ється сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Фрах­тувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу укладається у письмовійформі.Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є рейсовий чартер (надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень), коносамент, інші письмові докази.

Господарський кодекс України в ст. 307 визначає види договору на морському транспорті, зокрема такі як довгострокові і короткострокові договори.

Правовідносини між перевізником і одержувачем вантажу визначаються коносаментом. Рейсовий чартер повинен містити основні реквізити: найменування сторін, судна і вантажу, порту від-

правлення і призначення (або місця направлення судна).

До рейсового чартеру можуть бути включені за згодою сторін інші умови і застереження.

Після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов’язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Замість коносамента перевізник може видати інший документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Реквізити коносамента визначаються в ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Перевізник зобов’я-

заний видати відправнику на його бажання кілька примірників коносамента тотожного змісту, причому в кожному з них відмічається кількість складених примірників коносамента. Коносамент передається з дотриманням правил ст. 140 Кодексу торговельного мореплавства України.

Особливі права та обов’язки учасників перевезення вантажу морським транспортом:

Відправник має право вимагати повернення вантажу в порту відправлення до відходу судна або видачі вантажу в проміжному порту, або видачі не тій особі, що зазначена в коносаменті, за умови пред’явлення всіх виданих відправнику примірників коносамента чи надання відповідного забезпечення і з дотриманням правил Кодексу торговельного мореплавства України про відмову від договору морського перевезення. Відправник повинен своєчасно передати перевізнику всі документи стосовно вантажу, як того вимагають портові, митні, санітарні та інші адміністратив­ні правила.

Вантаж розміщується на судні за розсудом капітана, але не може бути поміщений на палубі без письмової згоди відправника, за винятком вантажів, перевезення яких на палубі допускається відповідно до чинних правил і звичаїв.

Термін, протягом якого вантаж повинен бути навантажений на судно або вивантажений з судна (сталійний час), визначається угодою сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийнятими в порту навантаження (розвантаження).

Угодою сторін можуть бути встановлені додаткові після закінчення терміну навантаження (розвантаження) час очікування судном закінчення вантажних робіт (контрсталійний час) і розмір плати перевізнику за простій судна протягом контрсталійного часу (демередж), а також винагорода за закінчення навантаження (розвантаження) до закінчення сталійного часу (диспач).

За відсутності угоди сторін про тривалість часу і розмір плати вина-

города визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих

у відповідному порту. За відсутності зазначених ставок розмір плати за простій визначається витратами на утримання судна і екіпажу, а винагорода за дострокове закінчення навантаження (розвантаження) обчислюється у половинному розмірі плати за простій.

Під час завантаження судна у разі закінчення контрсталійного часу перевізник має право стягнути завдані йому подальшою затримкою судна збитки і відправити судно в рейс, якщо навіть весь обумовлений вантаж не навантажено на судно з причин, що не залежать від перевізника. При цьому перевізник зберігає право на одержання повного фрахту. У разі надання для перевезення вантажу всього судна капітан не вправі відмовитись від приймання вантажу, доставленого до закінчення сталійного або контр­сталійного часу, якщо сторони домовились про це, навіть якщо приймання і укладення вантажу можуть затримати судно понад встановлений термін. За кожний зайвий день затримки судна понад контрсталійний час відправник зобов’язаний відшкодувати перевізнику заподіяні збитки.

У тих випадках, коли для перевезення вантажу надано не все судно, капітан вправі до закінчення погодженого сталійного (або сталійного і контрсталійного) часу відмовитися від приймання вантажу, який внаслідок його пред’явлення із запізненням можна навантажити на судно належним чином і без шкоди для решти вантажу не інакше, як затримавши судно. При цьому перевізник зберігає право на одержання повного фрахту.

У разі надання для перевезення вантажу всього судна, частини судна або окремих суднових приміщень відправник може вимагати вилучення вантажу, що не належить йому, з поданого йому судна, частини судна чи суднового приміщення в порту відправлення, а у випадку надання всього судна — у будь-якому порту заходу.

Легкозаймистий, вибуховий або небезпечний за своєю природою вантаж, якщо він був зданий під неправильним або неповним найменуванням і під час його приймання перевізник не міг шляхом зовнішнього огляду пересвідчитися у його властивостях, може бути вивантажений перевізником у будь-який час або знищений чи знешкоджений, як того будуть вимагати обставини, без відшкодування відправнику пов’язаних із цим збитків.

У разі, якщо відправнику надано для перевезення все судно, перевізник зобов’язаний на вимогу відправника відправити судно в плавання, навіть якщо не весь вантаж був навантажений. Перевізник у цьому випадку зберігає право на повний фрахт.

Кожна із сторін вправі відмовитися від договору морського перевезення вантажу без відшкодування іншій стороні пов’яза­них із цим збитків у випадках, визначених в ст. 156 Кодексу торговельного мореплавства України, в разі настання вказаних обс­тавин до відходу судна з порту.

Договір морського перевезення вантажу припиняється без відмови сторін і без зобов’язань однієї відшкодувати іншій заподіяні припиненням договору збитки, якщо після укладення договору і до відходу судна з місця навантаження настали обставини, не залежні від сторін, а саме: судно загинуло або було силоміць захоплене; судно було визнане непридатним для плавання; загинув вантаж, індивідуально визначений; загинув вантаж, що визначається родовими ознаками, після здачі його для навантаження, а відправник не встиг здати інший вантаж замість загиблого.

Договір морського перевезення вантажів припиняється внаслідок зазначених обставин і під час рейсу, причому перевізнику належить фрахт пропорційно фактичній дальності перевезення, виходячи з кількості врятованого і зданого перевізником вантажу.

Перевізник зобов’язаний доставляти вантажі у встановлені тер­міни, а якщо вони не встановлені, — у звичайно прийняті терміни. Не вважається порушенням договору морського перевезення вантажу будь-яке відхилення судна від наміченого курсу з метою рятування на морі людей, суден і вантажів, а також інше розумне відхилення, якщо воно не викликане неправильними діями перевізника.

Вантаж видається в порту призначення одержувачу відповідно до умов коносамента.

Під час прийому вантажу одержувач зобов’язаний відшкодувати витрати, зроблені перевізником за рахунок вантажу, внести плату за простій судна в порту вивантаження, а також сплатити фрахт і плату за простій у порту навантаження, якщо це передбачено в коносаменті або іншому документі, на підставі якого перевозився вантаж, а у випадку загальної аварії — внести аварійний внесок або надати належне забезпечення. Перевізник може не видавати вантаж до сплати сум або надання забезпечення. Для забезпечення вимог перевізник має право застави на вантаж, що перевозиться. Перевізник має право в порядку, передбаченому законодавством, продати вантаж, що є предметом застави, попередньо повідомивши про це відправника або фрахтувальника, а також одержувача. Із сум, виручених від реалізації вантажу, вимоги перевізника задовольняються після оплати судових витрат і витрат, пов’язаних із збереженням і реалізацією вантажу. Якщо протягом двох місяців із дня приходу судна в порт зданий на зберігання вантаж не буде затребуваний і відправник не сплатить перевізнику всіх належних за це перевезення сум, перевізник вправі продати вантаж. Незатребуваний вантаж, що швидко псується, може бути проданий і до закінчення зазначеного терміну. Про факт продажу вантажу перевізник повідомляє відправника. Суми, виручені від продажу вантажу, за вирахуванням сум, належних перевізнику, зараховуються на депозит перевізника для видачі за належністю. Якщо протягом шести місяців із дня продажу вантажу ніхто не заявить своїх прав на суму, виручену від його продажу, то ця сума, за вирахуванням належних перевізнику платежів, надходить до Державного бюджету України, а сума, виручена від продажу бездокументного вантажу, — в дохід перевізника на покриття збитків, спричинених задоволенням вимог, пов’язаних із втратою або нестачею вантажів. Усі належні перевізнику платежі сплачуються відправником вантажу (фрахтувальником).

У випадках, передбачених договором відправника (фрахтувальника) з перевізником, а при перевезенні в каботажі — чинними на морському транспорті України правилами, допускається переведення платежів на одержувача.

Відправник має право відмовитись від договору перевезення вантажу із внесенням платежів у розмірі та при умовах, які залежать від моменту відмови (до чи після відправлення, завантаження судна) та умов договору (надано все чи частина судна і т. д.).

Розмір та умови встановлюються ст. 172 Кодексу торговельного мореплавства України.

У разі втрати, нестачі або пошкодження вантажу з причин, за які перевізник не несе відповідальності, фрахт сплачується пов­ністю. У випадках, передбачених статтями 154, 157, 158, 159 Кодексу торговельного мореплавства України, фрахт сплачується пропорційно пройденій відстані.

Фрахт та інші платежі, належні перевізнику, а також термін оплати визначаються договором морського перевезення вантажу. Перевізник відповідає за втрату, нестачу і пошкодження прийнятого для перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини, зокрема, внаслідок дії непереборної сили, виникнення небезпеки і випадковостей на морі, інших судноплавних водах та внаслідок інших підстав, визначених Кодексом торговельного мореплавства Ук-

раїни.

За договором морського перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира і його каютний багаж у пункт призначення, а в разі здачі пасажиром багажу — також доставити багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання багажу особі; пасажир повинен сплатити встановлену плату за проїзд, а при здачі багажу — і плату за провезення багажу.

Правила, встановлені Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються до перевезень пасажира і багажу, якщо: судно плаває під Державним прапором України; договір перевезення укладено в Україні; відповідно до договору перевезення місце відправлення або призначення знаходиться на території України. Будь-які угоди сторін, що обмежують права пасажира, є недійсними.

Доказом укладення договору морського перевезення пасажира і сплати вартості проїзду є виданий перевізником квиток. Здача перевізнику багажу засвідчується багажною квитанцією.

Пасажир має право в будь-який час до відходу судна, а після початку рейсу — в будь-якому порту, в який судно зайде для посадки або висадки пасажирів, відмовитись від договору морського перевезення. Пасажир, який повідомив перевізника про відмову від перевезення, має право отримати назад плату за проїзд і провіз багажу. Перевізник має право відмовитися від договору морського перевезення пасажира при настанні обставин, зазначених у пунктах 1—4 ст. 156 Кодексу торговельного мореплавства України.

Договір морського перевезення пасажира припиняється без відмови сторін при настанні обставин, зазначених у пунктах 1 і 2 частини першої ст. 158 Кодексу торговельного мореплавства Ук-

раїни. У разі припинення договору морського перевезення пасажира до відходу судна пасажиру повертається вся плата за проїзд і провіз багажу, а при припиненні договору після початку рей-

су — частина вказаної плати пропорційно відстані, на яку перевезення не відбулося.

Про втрату або пошкодження багажу пасажир повинен направити письмове повідомлення перевізнику або його агенту у встановлені строки. Багаж, не затребуваний протягом трьох місяців з дня приходу судна в порт призначення, може бути реалізований у порядку, встановленому Міністерством транспорту України.

Пасажир за договором морського перевезення підлягає обов’яз­ковому страхуванню від нещасного випадку відповідно до законодавства України. Сплачувана пасажиром страхова премія входить у вартість квитка.

Перевізник зобов’язаний до початку перевезення привести судно у стан, придатний для плавання і безпечного перевезення пасажирів, завчасно належним чином спорядити його і забезпечити всім необхідним для плавання, укомплектувати екіпажем і утримувати судно в такому стані протягом усього часу морського перевезення пасажирів.

Особливий договір перевезення пасажира — договір морського круїзу. За договором морського круїзу одна сторона — організатор круїзу — зобов’язується здійснити колективну морську подорож (круїз) за певною програмою і надати учасникові круїзу всі пов’язані з цим послуги (морське перевезення, харчування, побутове та екскурсійне обслуговування тощо), а інша сторона — учасник круїзу — зобов’язується сплатити за це встановлену плату.

Документом, що підтверджує наявність договору морського круїзу, є іменна путівка або інший прирівняний до неї документ, виданий організатором круїзу.

Наступні правила застосовуються у тих випадках, коли угодою сторін за договором круїзу не встановлено інше. Однак будь-яка угода сторін, що обмежує права учасника круїзу і не передбачена Кодексом торговельного мореплавства України, недійсна.

Організатор круїзу зобов’язаний до початку круїзу забезпечити приведення судна в належний стан відповідно до умов ст. 192 Кодексу торговельного мореплавства України та утримувати судно в такому стані протягом усього часу круїзу.

Учасник круїзу має право у будь-який час до початку круїзу відмовитися від договору морського круїзу. У випадку, коли організатор круїзу про відмову від договору повідомлений учасником круїзу заздалегідь, останній має право одержати назад плату за круїз у порядку, розмірах і терміни, встановлені договором морського круїзу.

Організатор круїзу має право відмовитися від договору морського круїзу у разі виникнення до початку круїзу обставин, зазначених у пунктах 1—4 ст. 156 Кодексу торговельного мореплавства України. Якщо ці обставини трапились після початку круїзу і привели до його припинення, договір анулюється. У цьому випадку організатор круїзу зобов’язаний повернути учаснику плату за невикористану частину круїзу і на вимогу останнього доставити його в порт відправлення.

У випадку збільшення терміну круїзу через непередбачені обставини організатор круїзу несе всі додаткові витрати, пов’язані з наданням послуг учасникові круїзу.

Важливим способом ефективного використання морського транспорту є морське агентування. У морському порту або поза його територією діють як постійні представники судновласника агентські організації (морський агент), які за договором морського агентування за винагороду зобов’язуються надавати послуги в галузі торговельного мореплавства. Плата за послуги агентських організацій усіх форм власності встановлюється Міністерством транспорту України за погодженням із Міністерством економіки України. При виконанні договору морського агентування морський агент, що діє від імені судновласника, може також діяти на користь іншої договірної сторони, якщо вона її на те уповноважила і якщо судновласник не заперечує.

Агентування морського флоту здійснюють суб’єкти підприємницької діяльності, що мають ліцензію, одержану відповідно до чинного законодавства України.

Морський агент виконує формальності та дії, пов’язані з прибуттям, перебуванням і відходом судна; допомагає капітану судна у налагодженні контактів із службами порту і місцевими органами державної виконавчої влади; організовує постачання і обслуговування судна в порту, оформляє митні документи та документи на вантаж; інкасує суми фрахту та інші суми для оплати вимог судновласника, що виникають із договору перевезення, сплачує за розпорядженням судновласника і капітана судна суми, пов’язані з перебуванням у порту; залучає вантажі для морських ліній; здійснює збір фрахту, експедирування вантажу і наймання екіпажів для роботи на суднах; виступає від імені вантажовласника, а також договірною стороною учасників перевезення вантажів у прямому змішаному сполученні.

Договір морського агентування, укладений на визначений термін, припиняється після його закінчення, якщо умовами договору не передбачено інше. Якщо договір морського агентування укладено на невизначений термін, то кожна із сторін вправі розірвати договір за наявності серйозних причин, які підтверджують його невиконання, сповістивши про це іншу сторону не пізніше ніж за три місяці з часу, коли стало відомо про такі причини.

Іншими поширеними договорами морського транспортування є договори фрахтування, лізингу, буксирування суден та страхування.

За договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов’язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику на певний час для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства.

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір фрахтування судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору фрахтування судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами. У договорі фрахтування судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні і експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від виконання договору, укладеного ним з судновласником.

До договору фрахтування судна на певний час, укладеного фрахтувальником з третьою особою, відповідно застосовуються правила договору фрахту.

Судновласник зобов’язаний передати судно фрахтувальнику в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором фрахтування судна на певний час.

При фрахтуванні судна за тайм-чартером судновласник зобов’язаний також спорядити і укомплектувати судно екіпажем, підтримувати судно протягом терміну тайм-чартеру в морехідному стані, сплачувати його страхування і утримання суднового екіпажу.

Фрахтувальник зобов’язаний здійснювати експлуатацію судна відповідно до умов фрахтування, визначених договором фрах-

тування судна на певний час. Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрахтувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов’язаннями, що випливають із цих документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних доку-

ментів.

У разі фрахтування судна за тайм-чартером капітан та інші члени екіпажу підпорядковуються розпорядженням фрахтувальника щодо експлуатації судна, за винятком розпоряджень щодо судноводіння, внутрішнього розпорядку на судні та складу екіпажу.

Фрахтувальник відповідає за збитки, викликані рятуванням, пошкодженням або загибеллю судна, якщо збитки сталися з його вини.

Фрахтувальник сплачує судновласнику фрахт у порядку і терміни, передбачені договором фрахтування судна на певний час.

Інший поширений договір — договір лізингу судна, згідно з яким власник судна (лізингодавець) зобов’язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно.

Лізингоодержувач зобов’язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених ст. 17 Кодексу торговельного мореплавства України.

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій фор-

мі. У ньому повинні бути вказані найменування сторін, мета договору, назва судна, рік побудування судна, його клас, вантажопідйомність або вантажомісткість, потужність двигунів, швидкість ходу і витрата пального, термін користування, піс-

ля закінчення якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно, розмір і термін внесення лізингової плати, місце і час передачі судна лізингоодержувачу та інші необхідні дані.

Лізингодавець зобов’язаний передати судно лізингоодержувачу в стані, придатному для використання його з метою, передбаченою договором лізингу судна. Лізингодавець несе відповідальність за будь-які недоліки судна, що існували в момент його передачі лізингоодержувачу і про які він не заявив під час передачі судна.

Лізингоодержувач зобов’язаний підтримувати судно у справному стані і нести витрати, пов’язані з його утриманням та ремонтом.

Ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження судна переходить на лізингоодержувача після передачі судна.

Лізингоодержувач вправі відмовитися від договору лізингу судна і вимагати відшкодування збитків, якщо лізингодавець не передав судно лізингоодержувачу протягом обумовленого договором лізингу судна терміну або якщо внаслідок вказаних у ч. 2 ст. 218 Кодексу торговельного мореплавства України недоліків судно не може бути використано лізингоодержувачем відповідно до договору лізингу судна.

Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу судна і вимагати повернення судна, якщо лізингоодержувач не вніс лізингової плати протягом трьох місяців після настання терміну платежу.

У разі повернення судна лізингодавець має право на частину лізингової плати, належної за користування судном. Внески, сплачені лізингоодержувачем у рахунок договірної ціни, підлягають поверненню лізингоодержувачу.

Лізингоодержувач зобов’язаний повернути лізингодавцю судно в тому стані, в якому він його одержав, з урахуванням нормального зносу. У разі погіршення стану судна лізингоодержувач відшкодовує лізингодавцю спричинені збитки. Зроблені лі-

зингоодержувачем удосконалення на судні, якщо їх можна відділити, можуть бути вилучені лізингоодержувачем, у разі незгоди лізингодавця останній відшкодовує їх вартість лізингоодержувачу.

За договором морського буксирування власник одного судна зобов’язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи плавучий об’єкт на певну відстань або буксирувати його протягом певного часу чи для виконання маневру.

Кожна із сторін договору морського буксирування зобов’язана завчасно привести своє судно або інший плавучий об’єкт у стан, придатний для виконання передбачених договором морського буксирування робіт.

Буксирування поділяється на два види — портове і міжпортове буксирування (ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об’єктів, виконання маневрів судна тощо, або з одного порту до іншого).

Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі, а договір міжпортового буксирування укладається у письмовій формі. Договір повинен містити умови про порти (пункти) відправлення і призначення, про час буксирування, про права і обов’язки сторін, про відповідальність за порушення договору, про особливості об’єктів, що буксируються і можуть впливати на безпеку буксирування, про інші обставини, які сторони вважають за необхідне обумовити окремо. Буксирування між портами України може здійснюватися виключно суднами під прапором України.

Висновок

На закінчення підведемо підсумки.

Зобов’язання по перевезенню може бути визначене як зобов’язання, у силу якого одна особа — перевізник (експлуатант) зобов’язується зробити на користь іншої особи — відправника вантажу, вантажоодержувача, пасажира, власника багажу або вантажобагажу — певні юридичні або фактичні дії по наданню транспортних послуг, пов’язаних з перевезенням, а інша особа — оплатити зроблені послуги в розмірі, установленому законодавством або угодою сторін.

Договір перевезення як базовий транспортний договір має пріоритет перед іншими транспортними договорами. Проте, правовідносини сторін за договором морського перевезення вантажів регулюються не тільки певними нормами законодавства або угодою сторін, але і торговими звичаями і звичаями.Звичайне право при морських перевезеннях не повинне мати пріоритетного значення перед законом або договором.

Існують декілька видів договорів морського перевезення. Уроботі ми розглянули: загальні положення договору морського перевезення, коносамент, договір морського перевезення пасажира, тайм-чартер, бербоут-чартер, деякі аспекти пов’язані з арештом судна і агентство судів.

Як вже мовилося предметом договору морського перевезення вантажу служить діяльність перевізника по переміщенню вантажу морем з порту відправлення в порт назначенния. Ця діяльність направлена на досягнення корисного ефекту, який неотделім від процесу перевезення і не може мати відчутної (речовинною) форми. Результативний характер діяльності перевізника відображений в самому визначенні договору: йдеться не об здійснення рейса або плаванні судна, а про доставку вантажу в порт призначення. Договір вважається виконаним, лише коли вантаж виданий одержувачеві.

В більшості випадків договором перевезення в лінійному судноплавстві є коносамент. Особливе значення коносамент має у відносинах між судновласником і одержувачем вантажу, будучи, по суті, єдиним документом, регулюючим ці відносини. Коносамент є цінним папером, який виражає право власності на конкретний вказаний в ній товар. Коносамент — це транспортний документ, що містить умови договору морського перевезення.Коносамент є документ, утримувач якого отримує право розпоряджатися вантажем. Коносамент видається перевізником відправникові після прийому вантажу і засвідчує факт укладення договору. Коносамент видається на будь-який вантаж незалежно від того, яким чином здійснюється перевезення: з наданням всього судна, окремих суднових приміщень або без такої умови.

За договором морського перевезення пасажира перевізник зобов’язується перевезти пасажира в пункт призначення і у разі здачі пасажиром багажу також доставити в пункт призначення багаж і видати його управомоченному на отримання багажу особі; пасажир зобов’язується сплатити встановлену за проїзд плату, при здачі багажу і плату за провезення багажу.

Суб’єктний склад договору морського перевезення пасажира представлений перевізником і пасажиром.

Під терміном «перевізник» позначається будь-яке морське пароплавство або порт, яким або від імені якого поміщений договір перевезення. В ролі перевізника може також виступати як власник судна, так і фрахтувальник, арендуючий судно з екіпажем або без екіпажа.

Як ми бачимо на відміну від залізничного транспорту, перевезення на якому виконуються державним публічним перевізником, на морському транспорті перевезення здійснюються перевізниками різних организационно-право¬вых форм. Судновласник, систематично, самостійно на свій риск зани¬мающийся перевізною діяльністю з метою витягання прибули, є підприємцем і в такій якості повинен пройти необхідну регістрацію у формі індивідуального підприємця або засновника підприємства відповідної організаційно-правової форми.

Тайм чартер – це договір фрахтування судна і послуг членів екіпажа на певний термін для пе¬ревозок вантажів, пасажирів або для інших цілей торгового мореплавання. Договір фрахтування судна на якийсь час є одним з видів договору майнового найму (оренда) — оренда транспортного засобу з екіпажем.

Слід зазначити, що до фрахтувальника на якийсь час переходить також правомочність володіння судном. У питаннях комерційної эксплуатації йому підпорядкований екіпаж судна. Але судно в цьому випадку не виходить і з володіння судновласника. Члени екіпажа остаються його працівниками, його розпорядження, що відносяться до управління судном, обов’язкові для всіх членів екіпажа.

Тому є всі підстави говорити про тимчасове подвійне володіння (або співволодінні) судном.

Бербоут-чартер – це надання фрахтувальнику в користування і у володіння на певний термін не укомплектоване екіпажем і не споряджене судно для перевезень вантажів, пасажирів або для інших цілей торгового мореплавання. Можна сказати що це різновид оренда транспортного засобу, оренда без надання послуг з управління транспортним засобом і його технічної експлуатації.

Вимоги, що пред’являються до мореплавства судна, зафрахтован¬ного в бербоут-чартер, вужчий, ніж до судна, переданого фрахтувальника на основі тайм-чартера. Через бербоут-чартер від судновласника не можна, наприклад, вимагати, щоб передаване фрахтувальникові судно було укомплектоване екіпажем і споряджене. Тому обов’язок по приведенню зафрахтованого в бербоут-чартер судна в морехідний стан сформульований як ухвалення судновласником заходів по забезпеченню придатності судна (його корпусу, двигуна і устаткування).

Цей обов’язок судновласник повинен виконати до моменту передачі судна фрахтувальникові.

Встановлюється обов’язок фрахтувальника протягом терміну дії договору підтримувати судно в стані мореплавства. У цьому полягає одна з відмінностей бербоут-чартеру від тайм-чартера, де такий обов’язок несе судновласник.

Інакше повинне бути вирішене питання про немореходну судна, викликаній його прихованими недоліками. За немореходний стан судна, викликаний прихованими недоліками, судновласник не несе відповідальності, хоч би вони виникли ще до передачі судна фрахтувальникові. Але усунення прихованих недостатків, що виникли до переходу судна в експлуатацію фрахтувальника, лежить на обов’язку судновласника. У разі, коли приховані недоліки виникли після переходу судна у володіння і користування фрахтувальника, їх усунення стає його обов’язком.

Судно може бути арештоване. Арештом є будь-яке задержання або обмеження в пересуванні судна незалежно від того, яка формуліровка використовується при винесенні ухвали (визначення) суду. Арешт здійснюється для забезпечення морської вимоги. Голова Морської арбітражної комісії при торговельно-промисловій палаті може на прохання сторони встановити розмір і форму забезпечення вимоги і, зокрема, винести ухвалу про накладення арешту на судно, що знаходиться в порту.

При виникненні між сторонами суперечки щодо дотримання претензійного порядку позовна заява приймається до виробництва юрисдикційним органом. Проте якщо в ході розгляду цієї заяви буде встановлено, що претензійний порядок не був дотриманий, наступають визначені наслідки. На вимоги, витікаючі з перевезення вантажу в змішаному повідомленні, претензії повинні пред’являтися до перевізника, що доставив грузнув в кінцевий пункт перевезення.

Претензія повинна містити найменування особи, до якої адресуеться вимога, найменування заявника претензії і його поштова адреса, а також вимога, з якою заявник претензії звертається до боржника, основання для його пред’явлення, суму, яку вимагає заявник претензії, і при необхідності розрахунок цієї суми. У претензії указується номер расчетного або іншого рахунку заявника претензії, найменування і адреса банку, в якому відкритий цей рахунок, перелік прикладених до претензії документів.

Окрім вже розглянутих договорів існує договір морського агентства. За договором морського агентства морський агент зобов’язується за винагороду здійснювати за дорученням і за рахунок судновласника юридичні і інші дії від свого імені або від імені судновласника в певному порту або на певній території.

Таким чином, договір морського агентства є різновидом агентського договору. Особливості договору морського агентства визначаються тим, що він використовується при наданні як послуг із здійснення операцій, так і інших послуг у сфері підприємницької і іншій діяльності в області торгівельного мореплавання в порту або на певній території.

Список використаних джерел

1. Кодекс торгового мореплавання України

2. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договірне право: Підручник. У 2 Т. – М.: Статус,2000.

3. Цивільне право. У 2-х т. Т. 2/ Під ред. Е. А. Суханова. М., 1993.

4. Кодекс про адміністративні правопорушення .- М.: Юріст’, 2001..

5. Тараса М. А. Договор перевезення. — Ростов-на-Дону, 1965.

7. Форма операції окремих питань здійснення підприємницької діяльності // Російська газета.- 1997.- 21 сент

8. Черепахин Б. Б. Ответственность вантажоодержувача за Договором перевезення.- Іркутськ, 1997.

9. Вітрянській В. В. Перевозка (гл. 40).

Транспортна експедиція (гл. 41)/. Частина друга. Текст, коментарі,

алфавітно-наочний покажчик.

10. Закон про транспорт України

11. Договір перевезення морським транспортом

12. Водний кодекс України

13. Транспортне право України: Навч. посіб. / Демський Е.Ф., Гіжевський В.К., Демський С.Е., Мілашевич А.В.; За заг. ред. В.К. Гіжевського, Е.Ф. Демського – К.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 202-220.